Коли кілька чоловік відмови­лись добровільно писати зая­ви про згоду на зменшення зарплати, тепер уже колишній директор «Водоканалу» Василь Шатохін, якого нещодавно про­вели на пенсію, відіслав людей до першого заступника місько­го голови Сергія Пінькаса з та­кими словами: «Я на свій страх і ризик виконую, а він на свій — хай рекомендує, а потім разом підемо до прокурора».

Василь Васильович не над­то вже й жартував, повідомля­ючи людям про щойно підпи­сане ним розпорядження щодо «оптимізації» штатів і фонду зарплати у зв'язку з прийнятим, міською владою рішенням про реорганізацію комунальних підприємств. І «оптимізація», і «призначення» директора відбулося на фоні того, що( прокурор вніс протест на рішення сесії міської ради про незаконно прийняте рішення щодо реорганізації комуналь­них підприємств. Зокрема, в тій його частині, де порушено трудове законодавство про обов'язковість письмового попередження за два місяці до звільнення працівника. Щоп­равда, на позачерговій сесії міськради 6 квітня ц.р. депута­ти відхилили протест прокуро­ра, однак суті справи це не міняє: залишився сам факт на­явності порушення законодав­ства. Його ніхто не знімав і не відхиляв.

Проблеми із зарплатою у «Водоканалі» нікуди не ділись і після виходу Шатохіна на пен­сію. Вони схожі на проблеми всієї комунальної галузі міста, окрім хіба що «Вельвічії», де зарплата, кажуть, платиться справно. Але за нашою інфор­мацією згодом вони (пробле­ми) можуть стати й частиною «херсонських» — останнім ча­сом тут все частіше говорять про невиплату зарплат цюру- пинцям та херсонську «екс­пансію», що ущемлює інтере­си цюрупинських комуналь­ників.

Шатохін мав усі юридичні підстави заявити, що «підуть до прокурора всі». У директора нема права змушувати людей «добровільно» писати заяви на зменшення зарплати, а у ви­падку відмови — пропонувати звільнитись за власним бажан­ням. Як і звільняти працівників без письмового попереджен­ня протягом двох місяців з мо­менту подачі заяви. Такі затвер­джені законом правила.

Та реформи Сергія Пінька­са не ждуть. Комунальна сфера розвалюється, і не реформува­ти її просто нерозумно. До того ж «не зріжеш» зарплату примусово, все одно будуть на­кручувати — але вже самостійно. Самим же комунальникам, щоправда, необхідність таких реформ пояснити непросто. Мовляв, є небезпека руйнації всієї комунальної сфери: не сядете на нижчі зарплати (на­справді ж вони не такі вже й низькі навіть після «оптимі­зації» — у директора, скажімо, було 6000 гривень, стало 3800, а від його зарплати 80 про­центів, як і раніше, «накручуєть­ся» адмінперсоналу) — все одно правдами і неправдами «почи­стимо» їх. Ну, та це не важливо — головне, щоб реформи руха­лись.

Під касою у «Водоканалі» кілька чоловік. Чого стоять — не зрозуміло. На них дивлять­ся, як на диваків. Адже на підприємстві тримісячна за­боргованість із виплати зар­плати. Виконуючому обов'яз­ки директора МКП «Водоканал» Юрію Остроухову аби хоч розрахунок звільненим випла­тити. Нема наміру сперечати­ся з ним. «Настає час відпус­ток, — а платити людям нічим», — говорить Юрій Адамович. — У нас є кілька проектів, але на їх реалізацію також потрібні кошти».

Ю.Остроухое визнає, що навіть усне розпорядження (бо хто наважиться писати письмо­ве) свого попередника, яким рекомендовано добровільно писати заяви на зменшення зарплати, або, в разі незгоди, — на звільнення за власним бажан­ням, — незаконне. Але й недієве — ну, як ти змусиш писати, якщо людина не хоче? І хіба це привід для її звільнення?

Фонд зарплати, за словами Юрія Адамовича, скоротився на третину. Цифра, щоправда, спірна, тому що ніхто толком не знає. Кошти, які міськрада ви­діляла з'бюджету на погашен­ня заборгованості із зарплати та розрахунки за електроенер­гію, погоди не роблять. Та все ж...

Призначення цюрупинця Юрія Остроухова виконую­чим обов'язки директора МКП «Водоканал» на місяць збентежило увесь колектив підприємства. Коли ми по­цікавились у Юрія Адамови­ча, що він сам думає про таке призначення, він не став уск­ладнювати відносини з міськими властями. Тому цілком закономірно прозву­чала з його уст відповідь про згоду з владою, і він нічого не буде коментувати, аби не допустити різних кривотлу­мачень з приводу його при­значення директором на місяць.

Але чи одержить він повно­цінну посаду через місяць, який, власне, минає? Чи знову в «пул» комуналь­них керівників Цю- рупинська потра­пить черговий

призначенець з Херсона? Чи не тому й місячну паузу взяли, аби підшукати?..

До речі, фінансова допомо­га бюджету тій же «Вельвічії», надійна — це можуть бути 600 тисяч гривень на рік, але ці гроші, як правило, «прив'я­зані» до конкретних програм, їх дають незалежно від «благо­устрою».

Історія з проникненням херсонців на ринок комуналь­них послуг Цюрупинська ще чекає своїхдослідників. І з цьо­го ми готуємо ще одну публі­кацію, де будуть розставлені всі крапки над і. У міського голови Василя Плотнікова своя логіка: «Ну й що, що хер­сонці? Хоч і нью-йоркці, аби професіонали!»

Ну, які професіонали, ми пе­реконались хоча б з факту про­курорського протесту на кому­нальні «реформи» Сергія Пінькаса в Цюрупинську. А ще одна «професіоналка» — Наталія Мовнар, як заступник міського голови з питань ЖКГ, так і не знайшла спільної мови з прац­івниками того ж «Водоканалу». Знаючі люди розповіли, що вона, як і Сергій Пінькас, нале­жить до «фінансово-комуналь­ної групи, близької до Альо- ни Ротової, яка очолює Хер­сонське відділення Всеукраї­нської асоціації «Укржитлоекс- плуатація», а донедавна була заступником Херсонського міського голови.

Тепер фактично віддають бюджетні кошти одним підприємствам і змушують заробляти — інших. У першу чергу, МКП «Цюрупинськ- ко­мунгосп», у якого два роки тому забрали благоустрій. І на якому «висять» мільйонні бор­ги, а самому підприємству осилити їх не під силу. А підприємства з мільйонними боргами легко й дуже вигідно банкрути і передавати ко­мусь іншому.

Втім, історія знає курйозні випадки із Каліфом (Халіфом) на час, тобто з людиною, яка одержала владу випадково, на короткий термін. Серед них та­кий. Ще із давніх часів у Іссині, древньому місті в центральній частині Нижнього Межиріччя, існував звичай на час святкування весняного нового року возводити на престол «підмінного царя», зазвичай бідняка, раба або й навіть юродивого, щоб відвести біду від царя справжнього. Цей «халіф на час» не користувався, відома річ, ніякою реальною владою. Саме таким чином у 1860 році до Різдва Христового цар Іссину Ерраімітті возвів на трон свого садівника і... тут же помер. Садівник же, якого звали Еллільбані, так з престолу й не зійшов і правив царством анітрохи не гірше попередніх царів.