26 квітня 1986 року — дата, яка стала одвічним болем нашого народу, сповнена гіркотою подій, масштабністю наслідків, спогадів, які не полишають і бентежать душу.

Ця техногенна катастрофа і зараз впливає на життя мільйонів людей, відгукується страшними наслідками, іїмасштаби могли б бути незрівнянно більшими, якби не мужність і самопожертва сотень тисяч учасників ліквідації наслідків аварії — наших співвітчизників. Ризикуючи життям та здоров'ям, вони виконали свій обов'язок і захистили людство від згубного впливу і подальшого поширення радіації. Серед ліквідаторів аварії були і 22 співробітники Херсонського юридичного інституту Харківського національного універ­ситету внутрішніх справ. Аварія на Чорнобильській АЕС назавжди закарбувалася у їхній пам'яті, адже позначилася не лише на здоров'ї, але й стала важким моральним випробо­вуванням. Двоє з учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, котрі й зараз працюють в інституті, поділилися спогадами про ці нелегкі часи.

Григорій БОЖОК,викладач кафедри загально-правових дисциплін ХЮІ ХНУВС, пенсіонер органів внутрішніх справ:

— У лютому-березні 1988 року зведений ба­тальйон Херсонської спеціальної середньої шко­ли МВС СРСР брав участь в охороні громадсько­го порядку на території безумовного відселення 30-кілометрової зони Чорнобильської АЕС в Наровлянському та Хойніцькому районах Гомель­ської області БРСР, які були суттєво забруднені внаслідок викиду радіоактивних речовин з ава­рійного четвертого реактора ЧАЕС.

Близько 250 курсантів та викладачів ХССШМ МВС СРСР були відряджені наказом ГУ навчаль­них закладів МВС СРСР для несення служби в зону радіоактивного забруднення. Виконували поставлені перед нами обов'язки у три зміни цілодобово, не виїжджаючи з забрудненої тери­торії. Співробітники та курсанти ХССШМ несли службу відповідно до відомчих інструкцій, забезпечуючи збереження матеріальних цінно­стей на закріпленій території, дотримання вста­новленого режиму перебування в зоні, пропуск­ного режиму, недопущення вивозу забруднено­го майна та матеріалів.

Під час несення служби за особовим складом постійно здійснювався медичний нагляд та до­зиметричний контроль за рівнем радіаційного опромінювання, вживалися необхідні заходи за­хисту людей на місцях несення служби та в місцях постійного проживання. Тому особливу подяку хочеться висловити працівникам медслужби МВС БРСР, які несли службу разом з нами.

Роботу очолили та контролювали командир нашого батальйону заступник начальника ХССШМ підполковник В. І. Капустніков, на­чальник штабу майор 0. М. Акішин, коман­дир роти 0. І. Жакомін. Добросовісно несли службу старші змін капітани 0. І. Кириленко, С. М. Нікішин та інші.

Завдяки вміло організованій службі та чітко­му дотриманню вимог стосовно порядку несен­ня чергування та дотримання заходів безпеки, ніхто з особового складу нашого батальйону не допустив порушення законності, своєчасно здійснювалося затримання осіб, які самочинно проникали в зону відселення, вживалися перед­бачені чинним законодавством заходи реагу­вання. Випадків втрати зброї, поранень, трав­мувань особового складу допущено не було. За результатами несення служби увесь особовий склад нашого батальйону було заохочено керів­ництвом МВС Білорусі, України та керівництвом ГУ навчальних закладів МВС СРСР.

Від себе особисто хочеться висловити сло­ва подяки нашим колишнім вихованцям — курсантам ХССШМ, випускникам 1988 року, котрі у свої 22—25 років разом зі своїми викладачами пліч-о-пліч достойно виконали свій службовий та громадянський обов'язок, перебуваючи на службі в ОВС.

Борис КРИВЦУН, заступник декана юридичного факультету ХЮІ ХНУВС, пенсіонер органів внутрішніх справ:

— Як уже зазначив мій колега, Григорій Де­нисович, у 1988 році працівники та курсанти на­шого вузу взяли участьу ліквідації наслідківаварії на ЧАЕС. 40 днів ми перебували у зоні відчужен­ня, забезпечували порядок на забрудненій радіа­цією території, запобігали вивезенню майна. А траплялися різні випадки: громадяни намагали­ся викрасти сільськогосподарську продукцію, предмети побуту тощо, не усвідомлюючи, яку шкоду вони можуть завдати здоров'ю. Спочатку радіація не відчувалася, вона дала про себе зна­ти пізніше: після повернення з 30-кілометрової зони відчуження за станом здоров'я більше по­ловини учасників ліквідації отримали інвалідність, багато осіб пішли на пенсію, не досягнувши пен­сійного віку. Хочеться зазначити, що всі з честю та гідністю виконували свій обов'язок, відпові­дально несли службу. І не лякала загроза здоро­в'ю, страшнішою була ось та жива пустеля, де повинно вирувати життя, а натомість гуляє неви­дима смерть між спорожнілими будинками.