На початку 90-х років минулого століт­тя перші фермери України, в тому числі і я, активно виступали за створення ринку землі. Так, приватизація землі у вигляді ви­ділення селянських земельних паїв відбу­лася. То був цивілізований розподіл землі у приватну власність вчорашніх колгоспни­ків, робітників радгоспів та інших сільських трудівників. Вважаю цілком правильно, що держава надала всім своїм громадянам право передавати власну ділянку землі (пай) у спадщину своїм дітям та онукам. Як нащадки тією землею розпорядяться, то вже інша справа...

Для таких людей, які отримали землю у спадок, але живуть в містах і не обробля­ють її, очевидно і треба мати вільний ри­нок торгівлі ріллею. Але через дуже чітку і вдумливу законодавчу базу. Масовість тут не потрібна.

Отож якщо ми раніше і говорили про ринок землі, то зараз, побачивши, як «при- хватизуються» всі багатства України, хто нині володіє енергетичними компанія­ми, чому не розвивається альтернативне енергозбереження і постійно на все рос­туть ціни, як монополісти зухвало диктують простому народу власні правила життя, то після всього цього ні про який вільний ри­нок землі говорити недоцільно.

Ми знаємо, що згаданий мораторій продовжено вже на восьмий рік поспіль. Чому так робиться? А щоб, уклавши на пев­ний час мораторій, прийняти відповідну законодавчу базу під Закон про купівлю- продаж земель сільськогосподарського призначення, щоб не було спекуляцій і дерибану, щоб українську землю не скупи­ли іноземці... Але ж ніхто цього не робить протягом восьми років, не створено нових потрібних законів, хоча до строку відміни мораторію лишилося менше восьми мі­сяців. Тому, зрозуміло, майже всі вітчизня­ні агровиробники сьогодні виступають за продовження заборони накупівлю-продаж сільгоспугідь мінімум на п'ять років.

Я був присутній 23 березня у Верхо­вній Раді на громадських слуханнях з цього приводу. Тільки троє підтримали думку про необхідність відміни мораторію, переваж­на більшість (а це понад двадцять відомих вчених, крупних агрокерівників і досвід­чених сільгоспвиробників) висловилася за те, щоб мораторій продовжити. Не знаю, як влада може не врахувати думку згада­ної більшості і знову проводити нові слу­хання з означеної теми.

В той же час можлива відміна морато­рію дуже активізувала багатьох доморо- щених ділків, які не проти успішно спеку­лювати на купівлі-продажу землі. В селах з'явилися «землекористувачі», які обіця­ють взяти в оренду селянські земельні паї по 5 і більше відсотків орендної плати. Ті, хто обіцяють, наперед знають, що в Законі про вільний продаж землі буде прописана стаття щодо першочергового права купів­лі землі тим, хто її орендує. І це, звичайно, справедливо, але тільки не по відношенню до тих, хто зараз у будь-що намагається «перетягнути» до себе в оренду селянські паї. Гадаю, як правило, за цим стоїть зви­чайний обман. І обмануть обов'язково, бо ще вчора більшість із «обіцяльників» (вра­ховуючи той факт, що нині в усьому Кахов­ському районі розмір орендної плати за земпай становить 3%) не сплачувала своїм орендодавцям за землю й 1,5%). Ми поба­чимо на власному досвіді: як тільки мора­торій буде продовжено (а так, сподіваюсь, і буде), то всілякі багатообіцяючі «землеко­ристувачі» та «фірмочки» водночас кудись зникнуть.

Якою ж буде подальша доля простих селян і керівників фермерських госпо­дарств в разі створення вільного ринку землі? Зрозуміло, чимало землі придба­ють вітчизняні та іноземні олігархи (через підставних осіб), бо земля була, є і завжди буде найбільш ефективним вкладенням коштів. Зрозуміло, будемо боротися за своє право господарювати на рідній землі. Навіть, коли в нас залишиться по 50 гектарів власної землі, ми свою справу не залишимо і на життя нам вистачить. Прикро тільки, що в на­ших селах вже не буде людей, та й самих українських сіл не,буде, а за­мість них — якісь резервації на зразок індійських.

У вітчизняній пресі пройшло повідомлення: на сьогодні, попри дію мораторію, в Україні вже незаконно куплено-продано 1,5 мільярда гектарів сільгоспугідь. Мимоволі дивуюсь: якщо вже стільки землі сільгосппризначення продано олігархам за повної відсутнос­ті належної законодавчої бази, то скільки ж Гї буде «взято в оренду», коли та база з'явиться? Іншими словами, як можна в ко­румпованій країні, якою є Україна, вводити вільний ринок землі без трагічних наслід­ків для неї?! Як можна зараз ризикувати втратою власної сільгоспземлі, коли в світі мільярди людей голодують, а Україна мо­гла б нагодувати вдосталь не тільки себе, але й багато інших держав? Ніхто ніде не продає золоту курку, яка несе золоті яйця, а українська земля-годувальниця саме і є, образно кажучи, тією золотою куркою.

Які в нас, середніх вітчизняних зем­лекористувачів, конструктивні пропозиції щодо врегулювання нагальної проблеми? Зрозуміло, що фермери та більшість агро- виробників Каховського району не куплять землю, яку зараз орендують. Олігархи зможуть всю Каховщину скупити декіль­ка разів. Тому ми пропонуємо, аби Між­народний валютний фонд (а він настійно допомагає Україні і хоче їй начебто добра) або інші банківські структури надали Укра­їнському Земельному банку, який ще тре­ба створити, довгостроковий кредит під 5, скажімо, відсотків для купівлі в україн­ських селян їх конкретних земельних паїв (коли в селян виникне гостра проблема ті паї продати), щоб забезпечити продаж у розстрочку під певні відсотки (відповідно до умов взятого міжнародного кредиту) тих земельних ділянок вітчизняним фер­мерам або агропідприємцям, які згадані паї до того і орендували, і обробляли. Це буде в усіх відношеннях справедливо. Го­ловне, щоб рілля залишилася в Україні, в українського землероба! Інша справа: а чи є добра воля у держави вчинити саме так справедливо? От і будемо знати, чи діусно МВФ та інші міжнародні фінансові уста­нови, даючи нам у борг десятки мільярдів доларів та евро, дійсно бажають Україні добра та процвітання? Особисто в мене останнім часом стосовно цього є сумніви.

Зараз політологи та аграрії наголо­шують на необхідності провести Всеу­країнський референдум з питання від­міни згаданого мораторію. Гадаю, що це обов'язково треба зробити, коли в нашої держави вже нема ніякого іншого шляху, як тільки створювати обов'язково вільний ринок купівлі-продажу земель сільгосп­призначення. Так, хай народ — єдине дже­рело влади в нашій країні за Конституцією — прийме або ні це доленосне рішення. Але нам кажуть, що нема Закону про Всеукра­їнський референдум, що треба зібрати 5 мільйонів підписів за його проведення і що взагалі ця процедура досить тривала та складна... А куди ми, власне, поспішаємо і навіщо? Щоб в котрий раз знову насмішити весь цивілізований світ?