Генетична пам'ять — те, що «пам'ятають» наші гени, містичне розуміння спадковості, «поклик пращурів». І, хоча за її допомогою пригадати життя предків теоретично неможли­во, адже до прижиттєвої пам'яті генетична ніякого відношення не має, а є лише «набором інстинктів», які допомагають етносу вижити, проте вона помітно впливає і на сучасність українського селянина. До чого тут генетика? А ви пам'ятаєте 1929 — 1933 роки колективі­зації? Я — ні. Мене то­ді ще не було. Чув тільки про ті події на уроках історії, а ще — від бабусі. І ці розповіді наводили справжній жах. Колек­тивізація супроводжувалася такою жорстокістю і страхіттям, що її мож­на назвати, як пише Орест Субтельний, не інакше, як війною ста­лінського режиму проти селянст­ва. Це справді найжахливіша сто­рінка української історії. І, як не крути, а селянин про усі ті події пам'ятає і дотепер боїться, що може лишитися без засобів для існування у разі якоїсь колективі­зації чи кооперації. А з розповідей чи підсвідомо, інстинктивно — вже значення немає. І переломити цей страх сьогодні вкрай складно, як складно і сільському голові розтлу­мачити громаді про переваги ство­рення сільськогосподарського об­слуговуючого кооперативу (СОК).

Минулого тижня у Нововолоди- мирівці відбулися «входини» до новенького пункту прийому моло­ка, встановленого тут за фінансу­вання «Danone Ecosystem Fund» (Франція) у рамках проекту «Роз­виток молочарських кооперативів», що впроваджується Міжнародною благодійною фундацією «Heifer Project International» і компанією «Danone Ukraine». Та перед при­ємним моментом перерізання стрічки у сільському будинку куль­тури тривали кількагодинні збори здавачів молока не тільки з Ново- володимирівки, але і з сусідніх сіл.

Про плани та перспективи роз­витку новоствореного СОК «Ли- бідь» говорила на зборах голова кооперативу Світлана Шинкарюк. Вона зазначила, що зареєстрова­но СОК ще у травні 2010-го, за­хищено бізнес-план, а завдяки підписанню договорів про спів­працю і участі у проекті «Розвитку молочарських кооперативів» отри­мано танкер-охолоджувач молока, лабораторне обладнання, облад­нання для пункту штучного заплід­нення та ветеринарних послуг, холодильник, оргтехніку, а ще — 10 голів свиноматок. На початку роботи у кооперативі було вось­меро його членів і 38 здавачів молока, якого на день збирали близько 380 літрів. Сьогодні ці цифри збільшилися: членів СОКу зараз 15, а до 800 літрів молока на день здають 56 господарів.

Селяни виказували своє невдо­волення ціною, що отримують за здаване молоко. Базова ціна на сьогодні складає 2 гривні 20 копі­йок за літр, максимальна середня — 2,45 фн. Проте Світлана Шин­карюк наголосила на тому, що плата за молоко може бути й біль­шою. Усе залежить від якості та вмісту жирів. Так, за перший мі­сяць роботи кооператив отримав за якість 3% доплати від вартості зданого молока. А максимальна доплата може бути у розмірі до 10%, плюс доплата за молоко першого ґатунку — 5 копійок за 1 кілограм. Кожен здавач молока отримуватиме свою платню відпо­відно до якості і жирності продук­ту — для цього проводитимуться лабораторні, аналізи. Таким чином, кожному є привід не лише для збільшення об'ємів здаваного мо­лока, але і вмісту жирів.

Окрім того, голова кооперативу звернула увагу, що оскільки коо­ператив переходить у другу фазу проекту, для членів СОКу створю­ватимуться вигідні умови господа­рювання. У перспективі — при­дбання крупорушки, виділення додаткових 50 гектарів землі під пасовища. А восени, як повідоми­ла регіональний координатор фундації «Heifer Project International» Лариса Артеменко, кооператив безкоштовно отримає 10 голів це розтлумачити селянам і сіль­ський голова Микола Шинкарюк: «Ми повинні мати високу свідо­мість, аби досягти кращого життя. І ніхто крім нас самих нам не до­поможе. Дуже хочеться, щоб наша територіальна громада була першою, щоб ми довели, що при створенні кооперативу підвищив­ся добробут наших селян».

Про необхідність вступу селян до кооперативу говорив і мене­джер проектів «Danone Ukraine» Віктор Кмитко. Він, зокрема, на­голосив на тому, що усіма пере­вагами й пільгами в майбутньому користуватимуться не просто зда­вачі молока, а тільки ті з них, хто є членами СОКу. Це зумовлено тим, що, на відміну від звичайно­го здавача, кооператив (значить — кожен його член) несе певну відплемінних теличок. Таким чином, кожен член кооперативу, котрий є здавачем молока до СОК «Ли- бідь» не менше як півроку, може поповнити своє господарство. Тут діє принцип дару: господар отри­мує в дарунок теличку і лишає її собі, а коли вона дасть приплід — таку ж теличку дарує іншому чле­нові кооперативу, бичечка ж за­лишає собі або міняє його на іншу теличку у того господаря, в кот­рого корова дає лише теличок. Таким чином, продовжила Світла­на Шинкарюк, за рахунок коопе­ративу ми хочемо підвищити доб­робут нашої громади. Намагався повідальність, передбачену дого­вірними умовами з компанією «Ьапопе», за якість сировини.

Отже, кооперація, або партнер­ство, командність, згуртованість, сьогодні є виходом зі скрутного становища на селі, де кожен на­магається вижити поодинці, пере­пусткою на нові ринки збуту про­дукції, можливістю підвищення конкурентоспроможності товару, його кількості і якості. І коли селя­нин позбудеться своїх «генетичних страхів», віднайде у своїй свідомості «бізнесову жилку», тоді, можливо, його життя зміниться на краще.