Він став до керма міста у непростий для Херсона час. Тоді, коли Україну штормило так, як ніколи, здається, уїїісторії! Не обійшли шторми демокра­тизації і наше місто.

Випало Миколі Ординському бути, що називається, у самому горнилі сус­пільних процесів (на зламі двох тисячоліть), коли ніякий партквиток не гаран­тував перебування на високій посаді. Він був правою рукою (заступником) то­дішнього голови міськради Олега Швидкого, відтак, у його прямі обов'язки входило гасити суспільні пристрасті. Як мовиться, не до пам'ятника Потьом- кіну, не до «ленінських» суботників, не до феєрверків було!

...Під вікнами міськради часто вирува­ли пристрасті. Бюджетники (найперше учителі) вимагали зарплат. А кошти на ті зарплати десь потрібно було шукати. І можна лишень уявити, що довелося пере­жити тоді міській владі, яку представляв корінний херсонець Микола Ординський!

Сесії міської ради перетворювалися на баталії з виносом і занесенням бюста Леніна, розмахуванням прапорами і криками «геть!».

Голову міської ради сім днів обира­ли! — пригадує Микола Миколайович.

Потрібно було мати неабияку витрим­ку, аби не зірватися і собі на «демокра­тичні» крики. Та Ординський, на адресу якого мало не щодня теж лунали звинува­чення у потуранні комуністам і їхніг/амбі- ціям, не піддався на емоції.

Справді непросто працювалося, — зізнається ювіляр. — На мене було покла­дено обов'язки організовувати роботу де­путатів міськради. А їх тоді було 220! Ліво­руч — група «Діло», праворуч — «Альтерна­тива», і в кожної свої вимоги... А місто ви­магало свого: зарплат, регулярного газо- і водопостачання, ліквідації підтоплення...

Здавалося, після всіх цих баталій Ор­динський ніколи не зголоситься бути на відповідальній-посаді. Здавалося... Та тре­ба знати характер Ординського! Корінний херсонець, він відчував і свою відпові­дальність за долю міста і його мешканців. Можливо, через те уникав показушної пуб­лічності, виконуючи покладені на нього обов'язки терпляче і самовіддано.

— Мені довелося прийняти місто у ми­нулому тисячолітті у некращі для нього часи, — говорить співрозмовник. — Фі­нансовий стан — плачевний: близько 200 мільйонів гривень кредитної заборго­ваності, 70 відсотків невиплачених зарплат...

Справді — не позаздриш. Це не карету цариці Катерині ставити, не хороводи з Лолітою Мілявською водити...

Вже за те, що вдалося розрулювати ситуацію, Миколі Ординському мають дя­кувати не лише родини учителів чи ме­диків.

Хоча, зізнається мер двох тисячоліть, і його команді хотілося увічнити і пам'ять Потьомкіна, і День міста з феєрверками відзначати.

Отож запам'ятаймо: Херсон має зав­дячувати колишньому голові міської ради Миколі Ординському насамперед за те, що зміг зробити дві важливі для міста речі — погасити борги бюджетни­кам і справедливо розділити комуналь­не майно.

Мало хто знає і про те, що ювіляр, бу­дучи талановитим спортсменом, брав участь у чотирьох спартакіадах України і одній —Росії. Випадок справді унікальний не лише для області.

А потім... У міську владу прийшли інші, а Микола Ординський реалізовував набу­тий досвід на інших відповідальних поса­дах.

І ось настав той час, коли можна йти на заслужений відпочинок.

— Е-е, ні! — каже Микола Ординський. — Разом із однодумцями розпочинаємо реалізацію важливого для області соціаль­но-економічного проекту. Є досвід, є сили, є бажання...

І немає сумніву у тому, що ювіляр до­сягне поставленої мети. Він завжди їх до­сягав. Як би не доводилося важко.