Так здавна ведеться ужитті, що перші особи знаходяться під пильною увагою оточуючих. Не став винятком щодо цього і новопризначений голова Голо- пристанської районної дер­жавної адміністрації Олексій Олександрович Морев. Мину­ло півроку, а ця увага не роз­сіюється. Цікавлять людей ді­лові якості молодого керівни­ка, вивчають вони його перші вчинки і розпорядження, осо­бисте життя теж не залишає­ться поза увагою. У відповідь Олексій Морев намагається бути повністю відкритим і кон­тактним — для спілкування, для консультацій та порад, для за­питів. І повсякчас готовий до прийняття рішень.

З яким же багажем прийшов на Голопристанщину молодий керівник?

Пам'ятається, ще у перші дні після свого призна­чення він сказав у бли­зькому оточенні:

- Людина повинна постійно вчи­тися. До самісінької смерті. Коли припиняється процес пізнання, на цьому закінчується розвиток осо­би, вона перетворюється на галь­мо в будь-якій справі.

Чи не тому було сказано так, що у свої 32 роки Олексій Морев ус­тиг успішно поєднати навчання і практичну роботу? Всотував нау­ки, вчився у людей — в одних, як працювати, в інших, як не треба робити. Якщо виходити з його віку, то процес навчання знахо­диться в апогеї. Та оскільки поса­да вимагає практичних дій, обид­ва процеси він поєднує. І досить успішно.

Зовнішньо його послужиий спи­сок має цікавий вигляд. Отримав кілька спеціальностей, зокрема, вчителя англійської мови та магі­стра державного управління, має науковий ступінь кандидата педа­гогічних наук, з 2009 року — док­тор філософії. Та оскільки навчан­ня поєднував з практичною робо­тою, працював помічником голо­ви Херсонської обласної держав­ної адміністрації, радником голо­ви Херсонської обласної ради, начальником відділу сімейної та молодіжної політики управління у справах сім'ї, молоді тй спорту Херсонської обдцержадміністрації, головою Департаменту сталого розвитку Асоціації міст України та громад, директором навчального центру «Наса», радником Міністра з питань житлово-комунального господарства України, помічником народного депутата України О.П. Попова (нині — голова Київської міськдержадміністрації). І в кожно­го з керівників запозичував щось для себе. Із серпня 2010 року — голова Голопристанської районної державної адміністрації.

І все ж послужний список не­спроможний охопити все. Наприк­лад, за межами його залишився Чернігів, де 23 червня 1978 року з'явився на світ Олексій. Не може передати і всю гаму почуттів до Херсонщини, де юнак сформував­ся в самодостатню людину, при­дбав друзів та однодумців і, на­решті, посів відповідальну посаду — став господарем найбільшого за територією району в Україні. І все це відбулося у складний час ре­форм, коли посилена увага звер­тається на розвиток сільського гос­подарства: у наші дні на перше місце у світі виходить забезпечен­ня населення продовольством.

Недарма в народі кажуть, що добрий початок — половина спра­ви. З чого почати — такого питан­ня перед Олексієм Моревим не стояло: задовго до свого призна­чення він добре вивчив економіку і можливості району. Саме тому з перших же днів роботи зумів яск­раво проявити свої професійні та організаторські здібності. На до­помогу, в першу чергу, прийшли хист управлінця та вміння мобілі­зувати людей. І виявили насторо­жені громадяни, що новий керів­ник — вимогливий, компетентний, на диво працездатний і відпові­дальний. За короткий час йому вдалося завоювати авторитет і по­вагу серед різних вікових катего­рій населення району — ветеранів, молоді, навіть школярів. Підтвер­дження цього не забарилося: під час проведення заходу «Молодь у владі чимало школярів за взірець обрали саме його, Олексія Морева. Погодьтеся, що таку оцінку серед молоді приємно заслужити!

А депутат районної ради з Долматівки Людмила Лакиза якось за­уважила:

- Нам пощастило, що сьогодні до влади в районі прийшли мо­лоді, грамотні управлінці.

Шість місяців — не такий уже ве­ликий час. Не встигнеш «пуд солі з'їсти», зате достатній, щоб спра­вити перше враження на людей. І виявилося, що новий глава райо­ну — природжений лідер, самобутній і талановитий. Які підстави для такої оцінки? Для цього достатньо, щоб людина діяла рішуче, чітко бачила перед собою мету, шляхи м досягнення і не боялася пере­шкод. Це слова, а на практиці мо­лодий керівник виявився непоси­дючим, неспокійним і небайдужим: устигав побувати і на полях, і в лі­карні, і в школах, і виїхати в села для особистого прийому громадян на місцях. Він не просто слухав їх, співчуваючи, а приймав практичні рішення, спрямовані на допомогу кожній конкретній людині.

Головна перевага молодості, мабуть, у великому запасі життє­вих сил. Завантаженість управлін­ською роботою виявилася замалою для Олексія Олександровича — його обрали депутатом районної ради, головою районної органі­зації Партії регіонів. А ще виста­чає часу й на підготовку наукових статей, видання книг, а у вільний час (якщо такий трапляється) — для душі, для себе — вдається до поезії.

І все ж ця розповідь про моло­дого керівника залишається не повною без виявлення його осо­бистої позиції, що змусило зада­ти йому кілька запитань.

Олексію Олександровичу, давайте подумки повернемося до тієї хвилини, коли голова облдержадміністрації Микола Михайлович Костяк представ­ляв Вас активу нашого району. Як Ви сприйняли своє призна­чення?

Відверто кажучи, до свого при­значення я внутрішньо був готовий, до того ж хотілося спробува­ти свої сили на відповідальній са­мостійній роботі. Я вдячний депу­татам обласної ради Миколі Сте­пановичу Бетеру та Олександру Олександровичу Сотнікову, які повірили в мене і підтримали, їхні пропозиції та поради завжди ста­ють мені в нагоді, саме в них вчуся вимогливості до себе та під­леглих, умінню повести за собою людей. Проте на час знайомства з активом району відчуття було двоя­ким. З одного боку, острах брав перед величезною відповідальніс­тю; з другого ж — порадувало те, що працюватиму на Херсонщині, яку я знаю і люблю. І мимоволі приходив до висновку: треба швидше мужніти, щоб у свої три­дцять два роки не наробити дур­ниць, не розчарувати тих, хто до­вірив мені таку відповідальну спра­ву. Під час першої зустрічі я ди­вився у залу, спостерігав за людь­ми і бачив, що байдужих не було: одні співчували, бо роботи в ра­йоні непочатий край; інші заздри­ли — це ті, хто волів бачити на цій посаді іншу кандидатуру; проте більшість присутніх налаштовува­ла на позитив. Якраз останні зму­сили мене зрозуміти: вони чека­ють від мене не декларацій про наміри, не порожніх обіцянок, а конкретних справ, виваженості у прийнятті рішень, спрямованих на позитивні зміни в районі. Я не боявся роботи і був до неї гото­вий. А хвилювався через те, що мав мало досвіду і життєвої муд­рості, які приходять, кажуть, із роками. І для себе вирішив: по­кладатися, найперше, на досвід­чених керівників, фермерів, під­приємців, сільських голів, які до­бре знали стан справ у районі, і, звичайно, команду райдержадміністрації.

З того часу минуло шість мі­сяців. Ви залишилися внутріш­ньо тим же, що й були?

Ні, час і обставини змінюють людей. За цей час я вкотре пере­конався: приємною є та робота, якою щиро переймаєшся, і бу­денні рутинні справи мене не при­гнічують, хоч я — не кабінетна лю­дина. Люблю виїжджати в села, зустрічатися з людьми, дослухати­ся до їхніх проблем і болів. Не боюся випадкових, непередбаче­них запитань чи критики. Якщо людина говорить правду і радить щось корисне, чому б і не дослу­хатися! Бачу, що люди вивчають мене, а я, у свою чергу, вивчаю і починаю інтуїтивно розрізняти людей порядних і користолюбців.

Це вроджене відчуття добра і зла, чи життя навчило?

Справа не в добрі чи злі — це занадто глибокі поняття. Примі­ром, заходить до мене людина і починається розмова. Ніби й пра­вильні речі говорить, а за слова­ми. я відчуваю нещирість або по­рожнечу. Так, людина змінюється під впливом обставин. Змінився і я. Це помітили, в першу чергу, рідні та друзі. Кажуть, став серйоз­ним, замисленим. Я виховувався у родині, де дисциплінованість, працьовитість, любов до рідного краю, вірність ідеї, співчуття і спів­переживання були головними кри­теріями. Тож на роботі я — трудо- голік. Люблю порядок, дисциплі­ну. Що стосується організатор­ських здібностей та лідерства, то це вперше проявилося ще в шкільні роки. Вдавалося й тоді згуртувати однокласників, бо для мене ідея ніколи не була тільки гучним гаслом. І сьогодні все про­пускаю через розум і серце. Тяж­ко переживаю невдачі, зради, під­стави, непорозуміння. Сам відчу­ваю: став відповідальнішим, напо­легливішим, конкретнішим. Не­дарма давньоримський філософ Луцій Сенека стверджував: «Жод­на влада не більше і не краще, ніж влада людини над собою».

Про Вас схвально відгукую­ться керівники різних рангів, ря­дові жителі району, звертають­ся до Вас за допомогою, радять­ся, запрошують на гостини...

...І я вдячний їм за це: йдуть — значить, довіряють. До Голопристанщини не треба довго звика­ти, вона за короткий час якось вливається в серце і починаєш бачити не тільки її нинішні мож­ливості, а й перспективу. У мене є мета: відродити славу Голопри- станщини як житниці. Подивіться на Алею Слави, скільки там Геро­їв, які отримали високі урядові нагороди саме за успіхи в земле­робстві, їх одинадцять із тридцяти п'яти! Один Марко Андронович Брага, Двічі Герой Соціалістичної праці чого вартий! У нас і зараз є багато власників землі, які мають великі напрацювання на хлібній ниві. І це добре, що наші степо­вики радують Україну кавунами, томатами, виноградом. Я низько вклоняюся Заслуженому працівни­ку сільського господарства, керів­нику СВК їм. Горького Віктору Олексійовичу Нестеренку; захоп­лююсь хазяйським талантом керів­ників ФГ «Тюльпан» Олександра Івановича Єрьоменка та ПП «Успіх» Анатолія Григоровича Браги. Радію успіхам і щиро вболіваю за роботу сільських голів. Вірно сто­ять на сторожі інтересів своїх гро­мад Таїсія Іванівна Самойленко — новозбур'ївський сільський голо­ва, Людмила Василівна Засіченко — чорноморський сільський голо­ва, Микола Миколайович ІІІинкарюк — нововолодимирівський сіль­ський голова. Що ж, про сільських голів можна говорити багато, адже переважна більшість їх справед­ливо обрані людьми, вірно їм слу­жать чи не цілодобово. Талант, уміння, знання, врешті-решт, свої серця вони віддають територіаль­ним громадам. І це не може зали­шитися непоміченим. А взагалі, наш район багатий на працьови­тих і щирих людей, на розумних і відповідальних керівників, на та­лановитих і творчих професіона­лів — учителів, медиків, працівни­ків культури. Нам є з ким працю­вати, є ким пишатися!

Хорошого лікаря називають фахівцем своєї справи, вчите­ля — педагогом від Бога, хлібо­роба — майстром «золоті руки», а за яким критеріями оцінюєть­ся робота адміністратора Вашо­го рівня: за покликанням, за призначенням, чи кар'єрист- чиновник?

Що я людина за призначен­ням — це однозначно, адже для цього повинен бути Указ Прези­дента України. Кар'єрист-чинов- ник? Давно минули часи, коли слово «кар'єрист» було лайливим. Чиновник повинен дбати про кар­'єру, йти сходинками вгору. Наста­не час, і він виросте «зі штанців», скажімо, голови РДА. Та якщо він не має таланту працювати з людь­ми, може втратити і ті «штанці, що на ньому. Цю роботу треба люби­ти і правильно розуміти.

Вам подобається бути гос­подарем району через те, що посада тішить самолюбство, чи Ви хочете щось довести собі, рідним, друзям?

Може, моя відповідь видасть­ся вам дещо самовпевненою, сіле внутрішньо я відчуваю, що гото­вий, незважаючи на вік, до відпо­відальної державної роботи. Да­вайте розглянемо це об'єктивно. За моїми плечима вже є певний досвід практичної роботи, а п'ять дипломів дають право стверджу­вати, що рівень моїх знань відпо­відає власним вимогам до себе. Крім того, я постійно працюю над собою, над власним самовдоско­наленням. І не тільки фахово, а й працюю над виробленням певних рис. Наприклад, стриманість — за­надто гарячий, організованість — не люблю кабінетну роботу, вчу­ся планувати свої години, дні, тижні.

Про здійснення всього за­планованого Вами говорити ще рано, але що впливає на стан справ сьогодні?

- Нещодавно ми захистили в облдержадміністрації програму соціально-економічного розвитку району на 2011 рік. Голова ОДА Микола Михайлович Костяк поба­жав нам успіху і висловив упев­неність, що ми впораємося зі сво­їми завданнями. Зараз працюємо над виконанням програми. Я не буду вдаватися в деталі роботи, адже найближчим часом маю на­мір виступити з цього приводу в газеті. Та все ж мене не настіль­ки боляче ранять фінансові нега­разди, як недовіра людей до вла­ди, до прийнятих рішень. Здає­ться, що частина населення на­шого району впала у сплячку. Дуже важко розбудити людей, змусити працювати разом із нами. Хіба не сором: запрошувати на вирощування і збір городини, вро­жаю садів та виноградників бри­гади з інших регіонів України? У той же час місцеві жителі стоять у чергах за матеріальною допо­могою! Ще давньогрецький мис­литель Плутарх писав: «Хто роз­раховує зберегти своє здоров'я через лінощі, той чинить так же нерозумно, як і людина, яка зби­рається мовчанням удосконалити свій голос». Неохоче йдуть люди на суботники, на концерти і зі­брання. Прикро, що духовне жит­тя окремих громадян обмежуєть­ся сьогодні диваном і телевізо­ром. За минулі шість місяців нами було проведено в районі близько шістдесяти різних заходів, про більшість з яких розповідалося в газеті. Одне тішить — за дорос­лих набагато активніші їхні діти: молодь і школярі влаштовують чудові концерти, конкурси, фору­ми, акції. Живуть повноцінним життям!

Дозвольте запитати про осо­бисте. Ви — перша особа в ра­йоні, чуток про Вас ходить ба­гато...

Давно відомо, що відкритість — найкоротший шлях до позбав­лення пліток і домислів. Тому ска­жу, що маю сім'ю, а найбільша моя радість — син Сашко, непосидю­чий і дуже кмітливий. Що ще? Так, я правнук прославленого Двічі Героя Радянського Союзу, гене­рала, відомого організатора пар­тизанського руху Олексія Федоро­вича Федорова. До речі, мене й назвали в його честь. Тож повагу до фронтовиків і людей похилого віку я ввібрав у себе з молоком матері. Вони — совість нашого ра­йону. І саме наше покоління по­винне забезпечити їм спокій і за­тишок на схилі літ. Що сказати про себе ще? У дитинстві мене не вва­жали вундеркіндом, але лідером- серед ровесників був завжди. Ка­жуть батьки, що ріс непосидючим і занадто цікавим, багато читав, любив історію, літературу, іно­земні мови. Писав, та й зараз пишу, вірші, це моя віддушина. Працюю над серйозними наукови­ми роботами, пов'язаними з управлінською діяльністю, місце­вим самоврядуванням, політологі­єю. Люблю вчитися, якщо так мож­на сказати. Прихильник здорово­го способу життя. Як людина азартна і амбітна, змінюю свої за­хоплення і ставлю перед собою різні завдання. Не люблю одно­манітності, зате схильний до ри­зику.

Запитання наостанок: яке Ваше перше враження про ра­йон?

Голопристаницина дуже цікава і перспективна, але дещо зане­дбана. Роботи дуже багато, проте не бачу перешкод для її виконан­ня. У районі є все необхідне — і земля, і природа, і талановиті та працьовиті люди. Згуртувати їх, спрямувати на відродження госпо­дарства — у цьому вбачаю першо­чергове завдання влади. Зразу попереджаю: легкою робота не буде! Ми можемо, ми повинні ра­зом здолати шлях до процвітання району!

Успіху Вам на цьому шляху!

Дякую!