Напередодні зустрічі з Тарасівським. сільським головою Андрієм Бідашку ми мали розмову з головою ВАТ «Іскра» Віктором Нагребецьким. Характеризуючи перші місяці роботи новообраного сільського голови, Віктор Григо­рович сказав: «Ми зібрали таку команду, яка б відлагодила роботу в інтересах громад усіх на­ших чотирьох населених пунктів і мала б вплив на конкретний результат, доробила те, що не вдалося нашим попередникам. Якщо буде зво­ротній зв 'язок між керівником базового госпо­дарства і сільським головою — справа піде. Тоді не на словах, а на ділі спостерігатиметься участь у всіх сільських справах. А громада відчує вплив влади. На мою думку така команда зараз скла­лася, іяу всьому підтримую її...».

Ось на фоні такого «авансу» й відбулась наша розмова з Тарасівським сільським головою А. Д. Бідашку. Андрій Дмитрович кілька днів тому по­вернувся з обласних курсів, ррганізованих для новообраних сільських голів. «Чомусь навчили­ся?»- «Як не довчився- життя довчить», — відповів Бідашку. Звичайно, Андрій Дмитрович гордий, що його на місцевих виборах підтримала така людина, як В.Г.Нагребецький, односельці. Але розмову все ж продовжує в іншому ключі — про те, що вже вдалося зробити за кілька місяців го­ловування.

Швяв»

Ви запитуєте, з чим я в Цюру- пинськ приїхав? Бюджет, фінанси — це, звичайно, важливо. Однак на перше місце ми поставили здоро­в'я молоді, той факт, що їй фактич­но ніде зайнятись спортом. А це проблема і вільного часу сільської молоді.

Тому перше, що зробив Бідаш­ку зі своєю командою, це зареє­стрували статут сільського спортивного товариства «Тарасі- вка». Це дало змогу вже сьогодні відкрити кілька спортивних секцій.

Статут є, а ось людини, яка б займалась з молоддю, — немає, — продовжує Андрій Дмитрович. — З тим і приїхав до райцентру зайня­тості. Прошу: «відкрийте» нам по­саду інструктора зі спорту через громадські роботи. Самим, на жаль, оплачувати цю роботу поки що нічим. А людину вже підібрали. Звісно, із своїх, місцевих.

Ну і як, пообіцяли?

Пообіцяли. Головне, аби в пе­реліку суспільно-корисних робіт значилась ця посада. Відповідне подання в райдержадміністрацію я вже підготував.

Андрію Бідашку «дісталось» до­сить пристойне село — Тарасівка. Тут найміцніше базове господар­ство. Тому спершу я попросив Ан­дрія Дмитровича розповісти про його відносини з головою ВАТ «Іскра» В.Г.Нагребецьким.

Відчуваю, що ви відповісте, але все-таки запитаю: а без На- гребецького змогли б?

Ми говоримо не про виживан­ня, а розвиток села, — відповів Андрій Дмитрович. — А участь Віктора Григоровича в ньому значна. Мені б хотілося, аби не тільки в Тарасівці, а й у кожному селі був свій Нагребецький.

(Зауважимо, що в підпорядку­ванні Тарасівської сільради, крім самої Тарасівки, ще три села — Клини, Привітне і Ленінка).

Кажуть, Нагребецький мав намір забрати вас до себе?

А навіщо забирати? Я і так пройшов у Віктора Григоровича хорошу управлінську школу. Важ­ко навіть пригадати посади, на яких би ле працював у нього.

А п'ять років тому Бідашку ба­гатьох здивував у селі, коли зая­вив про своє рішення взяти в об­робіток 200 гектарів найгірших за родючістю земель.

Його «витівка» виявилась под­війно ризиковою. По-перше, від цих земель давно відмовились усі, не наважуючись вкладати кошти. Три останні роки земля взагалі не оброблялась. А, по-друге, новий користувач згодом і саг зрозумів, що не до кінця розрахував свої сили. Тому 150 гектарів довелося здати в суборенду. Але від 50 гек­тарів не відмовився. Маючи власного трактора, сам орав, сам сіяв і лише на збирання наймав ком­байна.

Родило раз натри роки — пісок, — зізнається Андрій Дмитрович. — Але не шкодую, що попробував себе ще й у землеробстві...

Так що в крісло сільського го­лови Бідашку, можна сказати, сів прямо з кабіни трактора.

Балотуватися погодився не зразу, — розповідає Андрій Дмит­рович. — Скажу прямо: аби не підтримка Віктора Григоровича та односельців, навряд чи наважився б іти на сільського голову. До речі, проголосувала за мене в ос­новному Тарасівка. А ось Клини та Привітне надали перевагу моєму опоненту...

Після виборів ви кілька місяців на посаді сільського го­лови. Але вже дещо зробили...

Можливо, когось це і не вра­жає, але в перший же тиждень нашої роботи ми висадили новий парк у Тарасівці. Я особисто очо­лив сільрадівську групу. До нашо­го трудового десанту приєднались ветерани села, молодь. Віктор Григорович допоміг посадковим матеріалом. Чотириста саджанців придбав. І яких порід! Береза, дуб, липа, ялина... Я поговорив з місцевими підприємцями, щоб закультивували ділянку під парк. Ми хочемо зробити нашу Тарасівку найкращою в районі з благоустрою. І зробимо! Аби людям жилося в ній, як ні в якому іншому селі.

-1 невдоволених не було, що «витягли» на суботник, який тривав у вас цілий тиждень?

Невдоволені завжди є. Скаж­імо, здійснили ґрунтову насипку сільської вулиці на 350 метрів. Одні дякують, інші докоряють — трохи недосипали до інших дворів. Але зробимо обов'язково. А ось за парк усі дякують.

А чи не кажуть ваші опонен­ти, що Бідашку переміг лише завдяки підтримці «сильної руки»? У тому смислі, що до­поміг Нагребецький.

А з іншого боку, це не дало розслабитись ні мені, ні виборцям. Знаєте, що я вам скажу? Годі вже про мотиви обрання — хто та чого? Зрештою, це не так важливо. Го­ловне — які результати будуть.

І які ж вони? Що ще, крім закладки парку та благоустрою, турбує сільського голову?

Газ. Освітлення вулиць. Тара- — сівка лежить на перехресті авто­магістралей на Крим та у зворот­ньому напрямку, і не хотілося б, аби вона потопала у темряві, а, навпаки, сяяла світлом. Встанов­люємо освітлення вулиць. З влас­никами дворів укладаємо догово­ри. На особові рахунки внесемо розрахункову суму для оплати за електроенергію. Це кошти із так званого самообкладання, ставку якого, за спільною згодою усіх чо­тирьох сільських громад, збільши­ли утричі.

-1 ніхто не обурився?

Ми попрацювали в кожному селі, змогли переконати людей, що ніхто нам не допоможе, якщо ми не допоможемо собі самі. І визначили коло проблем, які мо­жемо вирішити самофінансуван­ням. А ще — проблема газифіка­ція дитячих дошкільних закладів. У малих селах вони до цих пір на твердому паливі. А в Тарасівці навіть грубки. Причому підвідний газопровід — поруч. Так ось, я дійсно поставив таке завдання, аби за строк своєї каденції, за п'ять років, газифікувати всі ди­тячі дошкільні заклади.

Але ж на проекти потрібні гроші? Де візьмете?

Один проект виготовили ще мої попередники. Щоправда, га­зифікації він не стосується — йдеться про реконструкцію дитя­чого садка в Тарасівці. Але й на це потрібна значна сума -2,7 мільйона гривень. Та й сам проект дооп­рацювати треба. Частину коштів візьмемо із свого бюджету — із ста­тей витрат на соціальний розви­ток. Щось попросимо з району, об­ласті. Тут розраховуємо на Вікто­ра Григоровича Нагребецького. І як на депутата обласної ради, го­лову постійної комісії, і як на ос­новного нашого партнера.

ідея чудова, але на все потрібні гроші. Не можна ж спо­діватися, що лише Нагребець­кий виручить. Адже в нього свої проблеми, які вирішувати треба.

Я вважаю, що більше треба брати на себе. Ми справді взялися за справу. А коли стараються всі, значить, команда складеться. І те, що я назвав, лише незначна част­ка того, що належить іще зробити.

Ми домовились з Віктором Григоровичем обладнати його торго­вельні об'єкти місцями для винос­ної торгівлі сільгосппродукцією. Біля однієї такої точки вже облаш- тували місце для виносної торгівлі, насамперед для пенсіонерів. Не понесе тепер бабуся свої овочі «на трасу», азапропонує їх для прода­жу в спеціально облаштованому місці. І безпечніше, й екологічніше, ніж торгувати «під колесами та вих­лопними газами».

Чи проблема для вас малі села? Що для них треба зроби­ти?

Проблеми для всіх сіл одна­кові. І їх треба вирішувати, а не робити видимість «кипучої діяль­ності». Узагалі хотілося б підтяг­нути малі села хоча б до рівня Та- расівки в соціальному плані...

Як ви спілкуєтесь з одно­сельцями — своїми виборцями?

Дні прийому громадян, звісно, в мене є. Але коли приходить лю­дина не в прийомний день «бо, скажімо, приїхала з іншого села — хіба можна відмовити їй? Навіть коли видно, що проблему не розв­'язати, все одно треба поговори­ти по-людськи, і, можливо, людині стане легше.

А якщо вам не вдасться ре­алізувати обіцяне? Що скаже­те людям?

Аби я мав хоч тінь сумніву, то не пішов би в сільські голови.

Успіху вам і вашій команді на цьому нелегкому шляху.

Дякую.