Останні місяці зернотрейдери України перебувають у стані прострації, який іноді переривається спалахами активності і суєти, після чого знову настає період затишшя та анабіозу. Все це викли­кано подіями, що відбуваються в зерновій сфері.

Питання, винесене в заголовок статті, на­справді, варто було поставити ще на самому початку протистояння між держа­вою та зернотрейдерами. Саме тоді, коли почалися перші кроки з боку агарного блоку уряду з наведення порядку в зерновій сфері. Адже будь-якому досліджен­ню завжди передує визначення по­нять. В українському випадку, вла­да, як завжди, почала з кінця. Тоб­то, заявили, що хочуть зробити. А ось навіщо, сказати забули.

У підсумку, довгий час трейде- ри виглядали білими і пухнастими на тлі грізної, корумпованої і про­сто жорстокої держави. Сьогодні, коли вже вийшла маса публікацій на тему перебудови зернового ринку, ситуація вирівнялася, але, як не розуміла основна маса за­лучених в конфлікт осіб (і йдеться не тільки про громадськість, а й про сільгоспвиробників), так і не розуміє основних моментів. А саме: хто бореться з державою, за що бореться, і навіщо.

Інформація про зернотрейдерів не те, щоб сильно закрита, про­сто ніхто серйозно ніколи не об­тяжував себе дослідженням цієї тематики. А самі зернотрейдери вкрай не зацікавлені в зайвому «засвіченні. Специфіка роботи на українському ринку така, точніше була такою до останнього часу.

Отже, що таке «зернотрейдери»?

Виходячи з логіки, це комерційна організація, що займається прода­жем зерна. Вірно? Начебто, нічо­го складного. Але коли справа доходить до українського анало­га, відразу ж виникає маса питань і плутанина. Справа в тому, що визначити, хто такі українські зер­нотрейдери, сходу дуже важко. Занадто багато нюансів потрібно враховувати, занадто багато фак­торів приймати до уваги.

Один з найбільш популярних опозиційних політиків, якого дуже важко дорікнути в симпатіях до ни­нішньої влади — Геннадій Москаль у відносно недавньому коментарі дав своє визначення українському зернотрейдерй: «Що таке трейдер? По-нашому, це паразитуюча струк­тура, яка нічого не виробляє, не вкладає грошей у розвиток сільсь­кого господарства, не підживлює ' ріллю, не обробляє, не має нічого, тільки має офіс, одного секретаря, бухгалтера і керівника».

Практично солідарна з ним в оцінках не менш популярна Інна і Богословська. «Будь-який виробник знає схему, коли зернотрей- і дери домовляються не купувати і товар, поки не впаде ціна, а на піку падіння скуповують зерно і тримають його до тих пір, поки не і підніметься ціна на світових ринках», — стверджує нардеп.

Тобто, виходячи з логіки народних депутатів діаметрально протилежної політичної орієнтації, і українські зернотрейдери — це і чисті спекулянти, які, по суті, па- і разитують на сільгоспвиробникові.

З цим твердженням категорич­но не згодні самі зернотрейдери і та політики, котрі відверто лобіюють їх інтереси в умовах конфлікту і з урядом, про що мова піде згодом. На їхню думку, зернотрейдер і це такий корисний інструмент для сільгоспвиробника, який допомагає останньому швидко і безболіс­но, за хорошу ціну (!) розлучитися і з вирощеним зерном. Зернотрей­дери беруть на себе всю турботу про транспортування зерна та його продаж (в першу чергу, експорт­ний). При цьому, начебто, трейде- ри несуть величезні витрати, вкла­даючигроші в логістику та збері­гання. Зазвичай кажуть, що істина десь посередині. Але, боюся, наш випадок суперечить загальній тен­денції. Справа в тому, що є деякі речі, які трейдери воліють скром­но замовчувати. І їх чисто по-люд- ськи можна зрозуміти.

Отже, про що вони не люблять згадувати? Про реальну ціну про­дажу зерна та рівень свого над­прибутку. Це раз. Про схеми за­робітку на відшкодуванні ПДВ (тема окремого дослідження), що діяли до останнього часу. Це два. Про деякі, так би мовити, не ціл­ком чисті операції, пов'язані з грою на класності з.ерна при екс­портних операція/ Це три. І це, не кажучи вже про мінімізацію ви­трат при зберіганні і транспорту­ванні зерна. І ось цей останній пункт потребує розшифровки на­віть для людей, які професійно займаються зерновою тематикою, оскільки він має пряме і безпосе­реднє відношення до численних звинувачень в бік України у вкрай низькій якості зерна, яке постача­ється зарубіжним споживачам.

Наведу конкретний приклад. Одна дуже шанована в Україні ком­панія (не з тих, про які говорив Геннадій Москаль) давно і ретель­но позиціонувала себе на україн­ському ринку як чи не еталон по­рядності, чесності та прозорості.

Щоб не було сумнівів, що це дійсно великий трейдер, зазначу: компанія складається з терміналу і філій зернових складів. Є ще більше дюжини підприємств, що мають статус філіалів в декількох областях.

І ось, всі ці підприємства здій­снюють закупівлю зерна у вироб­ника з метою подальшого пере­продажу (експорту). При цьому, в ході цілого ряду перевірок вста­новлено, що відвантаження зерна в пункти накопичення не тільки проводиться без сертифікатів якості обласних державних інспекцій, але і без присутності відповідних спіс- робітників (що є вимогою закону).

Зерно, що зберігається, замис­літься, не перевіряється навіть на наявність генетично-модифікова- них організмів, не кажучи про інші показники. Ні вхідного і вихідно­го контролю за кількістю зерна. Зерно зберігається в загальній купі, без поділу на класи.

Фактично, і вхідний і вихідний контроль на складах цієї компанії просто неможливий. Причому, як внутрішній (їх власний), так і зов­нішній — з боку державних струк­тур. При цьому, відбувається пос­тійне протистояння керівників фі­лій компанії з контролюючими державними структурами. І до ос­таннього часу це протистояння завади завершувалося не на ко­ристь держави, а на керівництво обласних хлібних інспекцій здій­снювався серйозний адміністратив­ний тиск з Києва.

Ось вам і конкретика. Отже, трейдер, декларуючи свою «охай­ність , насправді, всіляко уникає перевірок, якими намагаються вста­новити дотримання найсуворіших вимог законодавства у сфері якості зерна, продовжує свій бізнес.

А потім, десь з-за океану луна­ють обурені голоси споживачів українського зерна. І праві ж спо­живачі: якість зерна дуже часто не відповідає декларованій. Тільки от до чого тут держава Україна? Адже до останнього часу державні структури взагалі не займалися експортними операціями.

Але, давайте все ж повернемо­ся до визначення понять. Потроху вимальовується портрет українсь­кого зернотрейдера. До слова сказати, авторові цього матеріалу вдалося чимало разів брати участь в обговореннях теми зернового ринку і поведінки зернових трейдерів на форумах і в блогах. І одне з найбільш ємних визначень зер­нотрейдерів після численних де­батів було почерпнуто саме там.

Отже, зернотрейдер — це ком­панія (може бути дрібною, може бути великою), яка керується го­ловним принципом: вкласти гроші у закупівлю за найдешевшими ці­нами, вивезти своїм (найманим) транспортом і перепродати або здати на зберігання елеватору і перепродати пізніше.

Основна маса дрібних зернот- рейдерів — звичайні спекулянти. І лише кілька десятків великих, ма­ють елеватори, тобто своє збері­гання, переробку і ринки збуту — спекулянти великі. Або, сказати інакше — професійні.

Від себе варто лише додати, що вони не тільки спекулянти, але, часом (далеко не всі звичайно), ділки з великою домішкою шах­райства. Адже заниження класності зерна, відверте подання неправ­дивої інформації споживачу і кон­тролюючим органам про якість, приховування іншої важливої інформації про продукцію — саме з цієї опери.

На ринку зерна за десятиріччя склалася своєрідна монополія ве­ликих зернових компаній, як правило, з іноземним капіталом, хоча, звичайно ж, б^ли й винятки. Па­радокс, але по суті, це була мо­нополія. Та сама, проти якої так завзято зараз борються трейдери.

Але влітку було оголошено про плани держави злегка підкоригу- вати наявну ситуацію. Для почат­ку, були введені квоти на експорт зерна, потім з'явився державний оператор, а апофеозом всього ста­ли законопроекти, покликані на законодавчому рівні закріпити си­туацію, при якій всі контролюючі функції переходили б державно­му операторові.

Трейдерам не запропонували згортати бізнес в Україні, а лише попросили брати участь у фор­вардних закупівлях. Це і виклика­ло протистояння.

З боку трейдерів були включені всі можливі ресурси. Впливові між­народні інституції, включаючи МВФ і Світовий банк, у різній то­нальності зверталися до українсь­кого уряду з вимогами, прохання­ми і погрозами припинити тиск на нещасних зернотрейдерів.

Усередині країни лобіюванням інтересів зернов-иків, що цілком логічно, зайнялися УСПП, УАК і УЗА. Ось витяг з їх останнього звернення: «Укра'нський союз про­мисловців і підприємців (УСПП), Українська аграрна конфедерація (УАК) та Українська зернова асо­ціація (УЗА) звернулися до Пре­зидента України Віктора Янукови- ча, голови Верховної Ради Воло­димира Литвина і Прем'єр-мініст- ра Миколи Азарова із закликом зупинити руйнування аграрної га­лузі країни — не допустити ухва­лення законопроектів № 8053 і № 8163, спрямованих на монополі­зацію експорту зернових. Про це йде мова у Відкритому зверненні УСПП, УАК і УЗА до вищого керів­ництва України, прийнятого за під­сумками засідання Економічної ради в УСПП, яке було відправле­но керівництву країни».

Чого тільки від лобістів не було чутно за останні місяці: і загрози піти з українського ринку взагалі, і вимоги зупинити руйнування села і всієї аграрної сфери, і, ось те­пер — великі прохання до керів­ництва країни.

Паралельно почалася «парти­занська» інформаційна війна. Під виглядом «експертних» комента­рів, аналітичних статей і глибоко­думних інтерв'ю, зауважу, в досить популярних і дуже недешевих для розміщення виданнях, зернотрей­дери наполегливо продовжують гнути свою лінію.

Усвідомлюючи, що аргументова­но довести неправоту аграрного блоку уряду в питанні проведен­ня наболілих реформ сільського господарства неможливо, лобісти зернотрейдерів, вихоплюючи сло­ва і дії з контексту, намагаються максимально дискредитувати дії влади за рахунок скрупульозного вивчення окремих структур.

Довгий час із захватом обгово­рювався оператор, введений дер­жавою на ринок — це компанія «Хліб Інвестбуд». У ній трейдерам і журналістам, що їх обслуговують,' не подобалося все: закритість, незрозумілість державної частки в корпоративних правах, неясність обертів і перспектив розвитку ком­панії і багато іншого.

Але, варто було пану Бровді (ке­рівник «Хліб Інвестбуд») дати пару інтерв'ю і провести прес-конфе­ренцію, розповівши про компанію, бачення її розвитку і завдання, які стоять перед нею, як тут же поси­палися звинувачення в «самопіарі державного оператора.

Що стосується останніх тем об­говорення, то, не маючи можли­вості зачепитися за що-небудь ще, зерновики зробили наголос на... монополізації ринку. І це при тому, що якщо говорити начистоту, то протягом останніх років на зерно­вому ринку якраз і спостерігалася монополія — великих зернотрей­дерів. Ціна на придбання зерна встановлювалася за погодженням. Що, загалом, не заважало окре­мим «порушникам конвенції за­йматися демпінгом, обходячи ко­лег по цеху, що ґав ловили.

Важливі висновки: за нових пра­вил — ніякої монополії. Крім умов­ної монополії українського сіль­госпвиробника, який сам тепер буде визначати вартість своєї про­дукції.

Очікування прийняття важливих законів обтяжливе для всіх учас­ників ринку. Але це не заважає рухатися державним структурам. Той же «Хліб Інвестбуд» зайнятий активним перетворенням у життя системи форвардних закупівель. Попереду — весняно-польові ро­боти і часу на суперечки і розгой­дування просто немає.

Трейдери ж,.знаходяться в бо­лісному нерозумінні — що ж далі робити? Не вскочиш зараз на під­ніжку поїзда, і все — «караван пі­шов». А це означає, що рік, як мі­німум, доведеться простояти. І тільки з наступного року можна на щось претендувати. Вскочиш — визнаєш свою остаточну поразку в боротьбі проти української дер­жавної компанії. А тут ще перші за останні десятиліття «неконтрольовані» перевірки. І відкупитися від інспекцій — жодної можливості, оскільки держава вперше виріши­ла, чого б це не коштувало, з'ясу­вати, як насправді йдуть справи з торгівлею зерном, і як багато з феноменальних інвестицій» в Ук­раїні, про що зазначають трейде­ри, — правда.

Що зробить більшість трейде­рів, поки що не ясно. Але, думає­ться, здоровий глузд, бажання за­лишитися на ринку, а десь і праг­матизм разом з усвідомленням того, що все ж таки потрібно під­німати вітчизняного сільгоспви­робника, візьмуть-гору. І тоді, за­працює нова і цілком ринкова сис­тема відносин, результатом якої буде дуже динамічний розвиток усієї зернової сфери України.