Єдина суттєва позитивна зміна, яка за останній рік сталися у віддаленому малому селі Ясна Поляна, — одруження двох синів родини ЗЯБЛОВИХ — Володимира і Романа. Дружин юнаки привезли із сусідньої Хлібодарівки. Чаплинського району, тим самим автоматично збільшивши місцеве населен­ня майже на 4 відсотки. Є надія, що незабаром молоді сім'ї поповняться- малюками, що для села надзвичайно важливо. Бо на сьогодні наймолодшому місцевому мешканцю — чотири роки.

Та чи врятує село від вимирання навіть така велика і дружна родина, як Зяблові?

Чи врятують Зяблові Ясну Поляну?

Візитна картка села: Ясна Поляна — одне з найвіддаленіших сіл району. Входить до складу населених пунктів Новопокровської сільради. Від районно­го центру його відділяють 35 кілометрів, від Новопокровки — 18. У селі 26 дворів, у яких мешкають сімдесят шість місцевих жителів. Сімдесят відсотків яснополянців — люди пенсійного та передпенсійного віку. Тих, хто офіційно має постійну роботу і упродовж року отримує заробітну плату, у буквальному розумінні цього вислову можна перелічити на пальцях.

із об'єктів соціальної сфери в Ясній Поляні збереглися відділення поштового зв'язку (працює два дні на тиждень), сільський клуб (практично порожній і занедбаний) та ФАП, куди вже кілька років не можуть знайти медпрацівника. Школи, магазину немає. Єдине підприємство у селі — /7/7 «Єлєна» — займається сільськогосподарським виробництвом.

З ІСТОРІЇ СЕЛА І ГОСПОДАРСТВА

Тривалий час в Ясній Поляні базувався відділок радгоспу «Таврійський». У кінці вісімдесятих років минулого століття на базі цього відділка було ство­рено окреме господарство -«Ясна Поляна». Тоді й роз­почалася розбудова села. За п'ять років тут споруди­ли ЗО житлових будинків, розпочали будівництво су­часного комплексу школа- дитсадок, новостворене господарство прикупило техніку та сільгоспінвентар. Зросла чисельність насе­лення, хоча робочих рук і тоді не вистачало, трудів­ників возили на роботу з Громівки, Новопокровки, Новомиколаївки і навіть Сергіївки.

Після реформування АПК базове господарство лікві­дували. Місцеві мешканці стали масово виїздити з Ясної Поляни. Село пере­йшло до розряду безпер­спективних вимираючих населених пунктів. Досить красномовний факт: з тридцяти споруджених у період розквіту села бу­динків залишилрся вісім. Всі інші яснополянці розі­брали на будівельні матері­али, продали, а на виручені кошти найняли машини, щоб перевезти пожитки на нове місце проживання. Більшість виробничих при­міщень колишнього базо­вого господарства спітка­ла така ж доля, залишився лише тік.

Що потрібно селу для нормального функціонуван­ня? На думку яснополянців — щоб мешканці його мали нормальні статки, щоб були у населеному пункті дитса­док і школа, та щоб люди могли вчасно отримати кваліфіковану медичну до­помогу.

З ЧОГО ЖИВУТЬ СЕЛЯНИ

Так склалося, що при розпаюванні земель КСП яснополянці отримали чи не найбільші в районі зе­мельні паї. Орендна плата за один наділ, за умови ви­плати її у розмірі 3 відсоток номінальної вартості зе­мельного наділу, становить 5-6 тисяч гривень — для села сума досить пристой­на. Зрозуміло, на орендну плату не проживеш, але додаток до пенсії, навіть невеликої за розміром, до­сить суттєвий. Особливо, якщо частину продуктів харчування отримувати з власного городу та особистого підсобного господар­ства. Ось і виходить, що пенсіонери в Ясній Поляні найзахищеніші в соціаль­ному плані.

Дві родини яснополянців

— Зяблові та Гончарові — са­мостійно господарюють на власних наділах. Робота ця нелегка і значних прибутків не забезпечує, хіба що до­зволяє якось зводити кінці з кінцями. Техніку, інвентар «одноосібники» власноруч збирали із старої списа­ної. Кредитів взяти не мо­жуть, бо нічого залишити банку в заставу. Внесків до Пенсійного, страхового фондів не сплачують — на це просто не вистачає грошей. Відтак трудовий стаж їм не зараховується, не мають такі селяни права на оплату за лікарняними лис­тами чи на допомогу в разі нещасного випадку.

Дехто з місцевих меш­канців утримує худобу, але їм також не поза­здриш. Корми дорогі, пасовища (окрім колишньої території ферми) немає. Заготівельники приїздять у село забирати молоко о 4 ранку, отож підйом у влас­ників бурьонок не пізніше третьої ночі.

- Ви на нас подивіть­ся і відразу зрозумієте які наші статки, — каже Надія Іванівна Дубовик. — Я, до­чка, зять — усі без зубів. Вставляти треба, та як подумаєш скільки це ко­штує... Весь одяг, взуття — із секонд-хенду, інакше хоч голий та босий ходи.

Давно б вивели худобу, так онука в інституті вчить­ся, допомагати їй треба. Та й самим якось виживати.

Є серед яснополянців і такі, що живуть за прин­ципом «заробив — випив». Вони, здебільшого, взимку наймаються до односель­ців чистити бази, влітку — на прополювання з по­годинною оплатою. Живуть бідно, але весело: щодня напідпитку. Ці люди також бідкаються, що немає робо­ти, але — про людське око. Тих, хто звик до «вільних хлібів», на постійну роботу й калачем не заманиш. Не випадково ПП «Єлєна» зму­шене возити трудівників з інших сіл, і це при тому, що підприємство офіційно оформляє на роботу, ви­плачує пристойну зарплату і навіть тричі на день годує безкоштовно.

Заданими останнього перепису населен­ня понад 57 % сіл в Україні малі, з них п'ята частина — це хутори (менше 100 жителів). За два останніх десятиліття кількість ма­лих сіл збільшилася до 70 відсотків, з мапи України зникло 795 населених пунктів. 84% малих сіл нині відносять до вимираючих.

ШКОЛА СТОЇТЬ ПУСТКОЮ

Коли у селі працював дитсадок, значна частина місцевих мешканців вже й не пригадує. Від недобудо­ваного комплексу «школа- дитсадок» у Ясній Поляні і сліду не залишилося. Стоїть пусткою й присто­сована будівля, в якій до­недавна один вчитель на­вчав усіх дітей початкових класів. Зараз школярів во­зять в школу автобусом до сусідньої Новомиколаївки. Добре це чи погано?

- Звичайно, нам було б спокійніше, якби діти на­вчалися в селі. Бо зараз вони змалку — як на робо­ті: о пів на восьму виїжджа­ють, о пів на шістнадцяту повертаються, — кажуть батьки.

Тривала відсутність дітей — оце, по суті, й вся аргумен­тація «проти». Натомість, вчителі Новомиколаївської ЗОНІ та й дехто з бать­ків відзначають, що дітям пішло на користь навчання в повноцінній школі. Вони поглибили знання, ста­ли краще вчитися, більше спілкуються з однолітками, беруть участь у проведенні позакпасних заходів. Навіть зовні яснополянські школя­рі змінилися, стали охайні­шими і чепурнішими.

Так, діти проводять в школі багато часу. Але всіх учнів забезпечують повно­цінним гарячим харчуван­ням, у меню — перша, друга страви і напій зі здобою чи печивом. Все свіже, смач­не. Першокласників та ді­тей із малозабезпечених сімей в школі годують без­платно, за харчування ін­ших дітей батьки сплачують по 4 грн. у день.

ПРИЙШЛА ХВОРО­БА — ШУКАЙ ГРОШІ

З медичним обслугову­ванням ситуація складніша. За Новопокровською амбу­латорією закріплено п'ять сіл, а автомобіль «швидкої» один. Так що трапляється, виклик надходить з одно­го села, а „швидка» в цей час надає невідкладну до­помогу в іншому. До того ж використовують автомобіль і для планових виїздів ліка­ря у села, а за норматива­ми на «швидку» виділяють 60 літрів бензину на місяць. Трапляється, заправляти автомобіль для виїзду до хворого медичним праців­никам доводиться за влас­ний рахунок.

Прямий шлях від Новопокровки до Ясної Поляни у незадовільному стані. Отож, аби не ри­зикувати, «швидка» їде в село об'їзними дорогами, через Новомиколаївку чи Громівку. В зимову пору лікар приїздить до хворо­го в середньому через дві години після виклику. При раптовому нападі серцевої, судинної чи іншої серйоз­ної хвороби за цей час лю­дина може й померти, тим більше, що в Ясній Поляні немає медичного працівни­ка. Утім, якщо хвороба сер­йозна, то навіть своєчасний приїзд «швидкої» не гаран­тує спасіння. Ні для кого не секрет, наскільки злиденно обладнані сільські амбу­латорії й автомобілі невід­кладної допомоги.

Лікуються яснополянці, навіть ті, хто мають хроніч­ні захворювання,, нечасто. Кому грошей на це не ви­стачає, кому жаль часу на поїздки до лікаря. А якщо вже вирішили лікуватися, перевагу віддають райлі- карні. Стверджують, що туди дістатися простіше, ніж до лікарських закладів Новопокровки чи Громівки. Люди зі стабільно високи­ми статками (таких у Ясній Поляні небагато) взагалі у разі хвороби їдуть лікува­тися до Каховки, Херсона чи Сімферополя. Кажуть, дорожче, зате надійніше.

«СЕЛО ЩЕ МОЖ­НА ВІДРОДИТИ...»

- Напишіть про нашу Ясну Поляну. Село ще мож­на врятувати. У нас же землі такі родючі — хоч на хліб маж. Вода смачна, солод­ка, просто зараз не оціниш її смак, бо застоюється в іржавих трубах. І природній газ всього за шістнадцять кілометрів, в Асканії-Новій, — просили яснополянці.

Бідні, занедбані й нещас­ні наші малі села... Як би хотілося додати оптимізму і віри у відродження їх меш­канцям! Але реальність не­вблаганна. Зупинити зане­пад малих сіл можна тільки за потужної фінансової під­тримки держави. А в неї, як завжди, грошей на це не вистачає. Та й пріоритети, схоже, інші.

Можливо, дві новоутво­рені в Ясній Поляні сім'ї і захочуть зберегти вірність своїй маленькій бать­ківщині. Та чи зможуть? Збільшення пенсійного Віку мінімального трудового стажу, впровадження стра­хової медицини, над чим зараз працюють урядовці та парламентарі, «залишить селян, які сьогодні само­тужки працюють на влас­них наділах та в особистих підсобних господарствах без оформлення підпри­ємницької діяльності, за межею виживання. Заміна старої радянської техні­ки на потужну імпортну та впровадження сучасних прогресивних технологій у сільськогосподарсько­му виробництві неминуче призведуть до подальшо­го скорочення зайнятості сільського населення.

Змінюється і людська свідомість. Якщо нинішні селяни ще миряться з від­сутністю магазинів і постій­ного водозабезпечення, проблемами бездоріжжя, низьким рівнем медичного обслуговування, відсутніс­тю елементарних зручнос­тей, то їх діти навряд чи захочуть так жити. Так що доля малих сіл невтішна.