Відтоді, як в Україні заговорили про нову редакцію проекту За­кону України «Про виїцу освіту», з кожним днем в академічної спільноти, студентів і майбутніх абітурієнтів виникає все більше запитань. Це стосується і класифікації вищих навчальних закладів за кількісною ознакою, і відмови від освітньо-кваліфіка- ційного рівня«спеціаліст», й обмеження роботи ректора на цій по­саді до двох термінів. На появу нового законопроекту миттєво відреагувала і рада ректорів виіи,их навчальних закладів III—IV рівня акредитації Херсонської області, яка була змушена зібратися на позачергове засідання. Що буде далі в системі вищої освіти України? Сьогодні дати чітко відповідь не береться ніхто. Щоправда, заступник глави Адміністрації Президента Ганна Гер­ман заявила в ефірі Першого національного, що Президент Украї­ни Віктор Янукович ніколи не підтримає концепції реформ, яку запропонував міністр освіти і науки, молоді та спорту Дмитро Табачник. І все ж, «НД» вирішив поцікавитися, якої думки щодо цього авторитетні фахівці-освітяни Херсонщини та України.

Катерина САМОИЛИК, секретар Комітету Верховної Ради України з питань освіти і науки, співініціатор розгляду законопроекту «Про вищу освіту» у ВРУ: — Зважаючи на велику кількість зауважень, сьогодні цей законопро­ект відкликано, аби його доопрацюва­ли. Новий Закон України «Про вищу освіту» дуже потрібен. Адже за ос­танні роки набогато зросла кількість вишів, та й, взагалі, змінилася ситуа­ція в державі. Але підходити до змін треба дуже виважено. Не можна ав­томатично визначати статус вузу (класичного університету чи про­фільного, академії чи інституту), ке­руючись лише кількістю студентів, які тут навчаються. Тим більше, не мож­на укрупнювати виші за рахунок їх об'єднання. Скажімо, об'єднати Херсонський національний технічний університет та Херсонський держав­ний аграрний університет просто не­можливо, і цього ніколи не може бути.

Новий Закон повинен більше зоседержуватися на аспектах якості і до­ступності вищої освіти, а також на за­безпеченні вишів кадрами. Безумовно, ревізію вишів проводити треба. Сьо­годні в Україні понад 800 вищих на­вчальних закладів. Деякі з них перейма­ються не підготовкою високопрофесій- них спеціалістів, а тим, як заробити гроші. Через це, до певної міри, існує профанація системи вищої освіти. І цю проблему треба вирішувати.

Дуже багато нарікань сьогодні маємо на зменшення бюджетних місць на різні спеціальності. Річ у тому, що минулого року ми мали 350 тисяч випускників шкіл, а цьогоріч — 180 тисяч. Якщо кількість бюджет­них місць не скоротити, у вищих на­вчальних закладах просто не буде конкурсу. Загалом же усі зауваження щодо нового законопроекту врахову­ються, я особисто бесідувала з міністром Дмитром Табачником. Він зі мною погодився. Тому хочу звернути­ся до всіх освітян і, насамперед, до рідної Херсонщини: ми пишаємося своїми вищими навчальними закла­дами, і я хочу запевнити, що не буде ніяких скорочень чи об'єднань. Сьо­годні на порядку денному стоять пи­тання якості знань у вищій школі та її кадрове забезпечення.

Станіслав НІКОЛАЄНКО, міністр освіти і науки України (2005-2007 рр.):

— Я вважаю новий законопроект абсолютно безглуздим. Переглянув за- и, конодавчі акти стосовно вищої освіти всіх європейських країн і ніде не зна­йшов чисельного принципу класифіка­ції університетів. Це просто абсурдний підхід, за якого довелося б об'єднувати кілька херсонських вузів в один. Уяві­мо: Херсонський державний, аграрний та національний технічний університе­ти об'єднали. Проводиться засідання вченої ради: які спільні питання можуть бути у зоотехніка, хіміка-технолога та педагога? Де ж логіка в такому об'єд­нанні? Цей крок може призвести не лише до втрати якісної освіти в нашому регіоні, а й до втрати самої Херсонщи­ни. Ми просто не зможемо готувати фахівців для ефективної і якісної робо­ти. Актуальність змін у системі вищої освіти — вії якості і доступності. Вважаю за доцільне провести перевірки вузів за участі державної акредитаційної комісії, Міністерства та Українського центру оцінювання якості освіти. Стане одра­зу зрозуміло, чого вартий кожен вуз.

Юрій БАРДАЧОВ, ректор Херсонського національного технічного університету, голова ради ректорів ВНЗ III—IV рівня акредитації Херсонської області: — Візьмемо хоча б статтю 23 про­екту Закону «Про вищу освіту». У ній вказано кількісні критерії для уні­верситетів: класичний — не менше 10 тисяч студентів на денній формі навчання, профільний — не менше 6 тисяч, академія — не менше 3 тисяч. У Херсоні вузів з навчанням на ста­ціонарі 10 тисяч студентів н чає. У ХНТУ — більше 6 тисяч, тому ми мо­жемо принаймні залишатися техніч­ним університетом. А ось, скажімо, в Херсонському державному аграрно­му університеті немає і трьох тисяч студентів. Але при цьому тут готують високопрофесійних агрономів, буді­вельників та інших фахівців. І що тоді робити вузам? Змінювати статус? Об'єднуватися? Ахтось аналізував та прораховував економічну, освітню і соціальну користь об'єднання? В Європі історично університети ство­рювалися так: держава побудувала приміщення, наповнила його усім необхідним обладнанням, і вже після цього туди заходили студенти і ви­кладачі. Наприклад, наш партнер — Королівський інститут технологій, що в столиці Швеції. Ректор не турбуєть­ся ані про стан покрівлі закладу, ані про опалення. Для цієї роботи в дер­жаві створені інші організації. Керів­ник закладу та викладачі займають­ся суто освітою і наукою. Такі ж умо­ви діяльності й в іншого нашого парт­нера — університету Ніцци — Софії Антиполіс. Або візьмемо Люблін­ський) католицький університет: на його базі створили наукові лабора­торії вартістю у сотні тисяч доларів, запросили викладачів, і тільки потім у вузі з'явилося 10 тисяч студентів. А в нас фінансуються лише зарплат­ня, стипендія та частина комуналь­них платежів. Усе інше останнього разу отримували ще за радянських часів. Недарма ми просили Міністер­ство створювати хоча б міжуніверси- тетські наукові лабораторії, якщо держава не в змозі фінансувати роз­виток науки у кожному з універси­тетів.

Що стосується комерційних вузів: вважаю, 90% від їх кількості не відпо­відає рівню акредитації. Таким закла­дам треба просто повернути «дівоче прізвище». Та й більше половини державних вузів не відповідають рівню акредитації. Аби все стало на свої місця, треба подивитися на штат закладу: реальну кількість профе­сорів та доцентів. Дуже багато у нас створено й національних вузів. Хоча я — ректор національного університету, вважаю, що національним в державі має бути один вищий на­вчальний заклад. Бо якщо їх буде два, то за п'ять років знову стане 200.

Тому результатом позачергового засідання нашої ради ректорів став протокол, у якому ми виклали і пере­дали секретарю Комітету освіти і на­уки Катерині Самойлик дуже слушні пропозиції. Серед них: прохання на­дати більше автономії та фінансової самостійності вузам. Тести рекомен­дуємо лише для тих абітурієнтів, які претендують на бюджетні місця (лю­дина, яка платить за навчання свої кошти, має право вступу на більш спрощених умовах). У деяких вузах Європи студентів взагалі не зарахо­вують, а записують. 600 чоловік за­писали — через 4 роки випустили 60 бакалаврів. Решта 540 або про­довжують навчатися, або припинили навчання. Пропонуємо термін «Бо­лонський процес» вилучити з Зако­ну. Що таке Болонський процес? За своєю суттю, це уніфікація. А уніфі­кація завжди супроводжується втра­тою якості. Найпрестижніші універ­ситети світу не приєднувалися до Болонського процесу. Посудіть самі: навіщо Гарварду уніфікація. Гарвард — це Гарвард. Ну і найцікавіше: сам Болонський університет вже давно вийшов з Болонського процесу.

Безумовно, зміни до Закону вно­сити треба. І кількість вузів треба жорстко скорочували. Але не так при­мітивно. Потрібно максимально об'єктивно подивитися на змістову частину цього процесу і зважати, що ми втрачаємо, а що здобуваємо в майбутньому.

Юрій БЄЛЯЄВ, ректор Херсонського державного університету:

— На мій погляд, у статті «Типи вищих навчальних закладів» цього законопроекту визначення «універ­ситет» як такого немає взагалі. Тут лише визначені права університе­ту. Кількісними ознаками класифі­кації вузів у світі теж ніде не керу­ються. Тоді треба закрити і Прін- стон, і Оксфорд, і Болонський уні­верситет (виші, які у світовому рей­тингу посідають перші місця), а в Херсоні створювати окремий уні­верситет. Яким чином? Скажімо, Херсонський державний універси­тет об'єднується з національним технічним. Який це буде заклад: профільний, технічний чи класич­ний? Він не буде класичним, тому що тут присутні технічні спеціаль­ності. Технічним він теж не буде, бс готуємо і педагогів, і психологів, і мистецтвознавців. Чи можемо ми створити профільний педагогічний вуз? Ні, бо у нас є і юристи, й економісти, й екологи, а це не є педагогічні спеціальності. То що ж мі» будемо мати, з огляду на статтю 23? Нічого. У Херсоні треба буде закрити всі вузи, і вони зали­шаться лише у містах-мільйонни- ках. Вибачте, а чи поїде випускник столичного вузу працювати у Ра- ківку Бериславського району? Сум­ніваюся. Провінція просто зали­шиться без фахівців з вищою осві­тою. Якщо ми будуємо сучасне, де­мократичне, постіндустріальне суспільство, цього ніяк не можна допустити. Держава розвивається і процвітає саме завдяки регіонам, а не за рахунок столиці чи кількох великих міст.

Хочу звернути увагу на форму­лювання у статті 25 цього законо­проекту: «припинення університе­ту». Припинити можна дію або про­цес. А що означає припинення уні­верситету? Це призупинення, це заборона здійснювати освітню діяльність чи ліквідація вузу? Кож­не слово, кожний рядок закону має бути однозначним. Якщо ж він дає можливість для тлумачення, тим самим відкриває поле для корупції.

Наступне: у цьому документі по­няття «доктор наук» кваліфікується як освітньо-науковий рівень. Вихо­дить, докторантам теж треба сіда­ти за парти? І за якими стандарта­ми та програмами вони будуть на­вчатися? На мою думку, краще роз­ділити рівні на освітньо-кваліфіка­ційний, освітньо-науковий та на­уковий.

Ну.і стосовно автономії вузів: «Автономія вищого навчального закладу — сукупність прав та від­повідальності щодо здійснення освітньої, наукової, економічної та іншої діяльності, самостійного до­бору і розстановки кадрів тощо відповідно та в межах, визначених законодавством про освіту», — чи­таємо у статті 1. Що таке «та інша діяльність»? Повинно бути чітко прописано, чим займається вищий навчальний заклад. Інакше знову відкривається поле для різних тлу­мачень. Або ось фраза «само­стійного добору і розстановки кадрів тощо». Знову ж таки незро­зуміле «тощо». Але найбільше за­питань викликає кінець фрази: «відповідно та в межах, визначених законодавством про освіту». Про яку автономію може йти мова, якщо «відповідно та в межах»? Про це навіть говорити смішно. Я б напи­сав «до затвердженого у законно­му порядку статуту вищого на­вчального закладу, який може пе­редбачувати особливі свободи, умови даного вузу, що не супере­чать чинному законодавству». Тому вважаю, що це більше розмови пропагандистського характеру, а насправді якщо закон прочитає юрист, то скаже: «Вибачте, яка тут автономія?».

ВІД РЕДАКЦІЇ. Днями у столиці з приводу нового законопроекту «Про вищу освіту» пройшов черговий протест студентів. Дещо заспокоїти схвильовану молодь намагався народний депутат України Олександр Єфремов. Так, він заявив у ЗЛИ, що спочатку законопроект має розглянути експертна комісія та з цього пи­тання пройдуть парламентські слухання. І тільки потім доку­мент буде поставлено на голосування у Верховній Раді. Усе це відбудеться не раніше червня поточного року. Втім, навряд чи це заспокоїть студентство та академічну спільноту УкраХни. Адже, виходить, майбутнє вищих навчальних закладів вирі­шиться за два місяці до початку нового навчального року. І сьо­годні ніхто не візьметься передбачити, до яких«сюрпризів»треба го­туватися тим, хто навчає і навчається в українській вищій школі.