В Україні впали політичні рейтинги. В офісах партій поселилася помітна нервозність. Воно і зрозуміло, бо українські політику лишень і люблять, коли їхні рейтинги йдуть вгору. Правда, при цьому вони забувають, що окрім обіцянок необхідні і реальні справи.

Рейтинг для політика те ж саме, що і для солдата автомат. Як без автомата на війну не можна, так і без стабільного рейтингу у політику сунутися не смій.

У зафіксованому соціологами падінні рейтингів немає нічого дивного. Почи­наючи з осені 2004 року, Україна пере­бувала в стані нескінченної виборчої кампанії. А якщо ще й враховувати те, що кандидати особливо не змінювали­ся і встигли вже добряче набриднути гро­мадянам, то зростання негативних на­строїв можна вважати цілком законо­мірним процесом. Крім того, не потрібно забувати про наслідки економічної кри­зи, які до цих пір разом з корупцією ви­сять над Україною, як дамоклів меч.

Чим же ще викликано радіння по­літичних рейтингів? Напевно, тим, що український виборець став якісно іншим, ніж був ще років десять тому. Якщо тоді громадяни в основному ви­магали виплати по заборгованостях, то сьогодні їм потрібно значно більше. Українці починають чітко формувати свої запити, звертаючись до політич­них сил. Сьогодні українцю потрібні підвищення зарплати, поліпшення якості життя, соціальні гарантії дер­жави, стабільне економічне зростан­ня. Межі народних інтересів і вимог розширюються. Напевно, саме так і починає зароджуватися політична свідомість суспільства.

Найближчі вибори Україна чекає відносно не скоро. Попереду ще цілих півтора роки. Але готуватися до них політичним силам слід заздалегідь. І на цей раз народ судитиме по діях, а не пустих словах.

За даними таких організацій як КМІС і СОЦІС, якщо б вибори в Україні прохо­дили сьогодні, то явка в процентному відношенні склала б 53%. Це трохи більше, ніж прийшло на останні місцеві вибори. До речі, такий низький показ­ник — сигнал і владі, і опозиції. Трійка лідерів на сьогодні виглядає наступним чином. Перше місце утримує Партія регіонів, за ними йдуть «сердечники» Юлії Тимошенко, і замикає групу лідерів Арсеній Яценюк та його «Фронт змін».

Попри те, що в останні місяці рейтинг «регіоналів» знизився, вони все ще упевнено лідирують серед політичних сил сучасної України. Не вплинув на си­туацію той факт, що нинішній прем'єр Микола Азаров,з прем'єром колишнім, чи то пак Юлією Тимошенко, займає перші місця в політичному антирейтин­гу України. Непопулярні серед насе­лення кроки влади на шляху до модер­нізації відбилися на рівні довіри грома­дян. Тому і прем'єр-міністр, і фракція «регіоналів» у парламенті повинні за- разттоказати свій максимум, щоб впев­нено пережити вибори 2012 року.

А ось бютівцям, і особливо їхньому лідеру Юлії Тимошенко, варто було б задуматися про перспективи власно­го майбутнього. Партійна політика ук­раїнської опозиції дуже дивує. Її пред­ставники примудрилися програти після 2005 року всі вибори поспіль: двічі парламентські, тричі місцеві і одного разу (це поки що) президентські. Вра­ховуючи, що рейтинг Тимошенко не­ухильно і впевнено сповзає вниз, мож­на говорити про критичність ситуації для її політичних перспектив.

Що ж стосується рейтинг Президен­та України, то йому сьогодні вірить най­більша кількість громадян. Кредит до­віри главі держави становить трохи більше 8 мільйонів голосів українських виборців. Цього Президенту має Цілком вистачити, щоб повністю реалізувати зміни в Україні. Якщо вони увінчаються успіхом, то Віктор Янукович має всі шанси залишити позаду всіх своїх опо­нентів. Але провал модернізації може обвалити всі рейтинги Президента. Тому саме йому, як нікому іншому, сьо­годні потрібно тримати руку на пульсі українських перетворень.