Новітня історія України дає все більше приводів для інтерпретації народних приказок. Вислів «вскочити в гречку» відтепер слід трактувати не як чоловічу зраду, а як непомірні витрати на продукти харчування. У 2010 році українці вскочили в гречку гуртом. Буквально.

Останній рік привніс до нашого повсякденного життя пристрасті навколо надмірної вартості картоплі, гречки, інших продуктів. Якщо з «другим хлібом» — картоплею вони дещо вгамувались, то гречка, яку відтепер з впевненістю можна називати «третім хлібом» (через підвищену до неї увагу), в останні тижні знову стала предметом гострих суперечок уряду і виробників. Гречка набула державної ваги, але ціни не знизилися.

Якщо звернутися до нашого недалекого радянського минулого, можна пригадати, що цей корисний харчовий продукт на нашому столі з’являвся нечасто. Гречана крупа переважно постачалася до армійських їдалень, закладів охорони здоров’я та освіти. Це було пов’язано з місцем, яке крупа займала в продовольчому балансі країни, незначним обсягом площ для її вирощування.

Сьогодні в Україні держава не регламентує посіви тих або інших культур, а виробники до кінця не опанували ринкові відносини. Ринок, як модно зараз говорити, і зреагував.

Херсонська область не входить (і не входила) до регіонів, в яких ця культура займає значні площі. Традиція була закладена ще в ХІХ ст., що підтверджується статистичними даними. Південь України в ті часи не був сприятливим для вирощування гречки. В 1879 році в Херсонському повіті гречкою було засіяно лише 1840 десятин, що склало 0,3 % всіх площ. З них було зібрано 3962 чверті (1 чверть = 8 пудів), тобто з однієї десятини отримали близько 281 кг гречаного зерна. У подальшому площі, валовий збір і врожайність зменшувалися. В 1885 році вони становили 1141 десятину, 60 тон і 52 кілограми. В 1886 році було засіяно лише 450 десятин.

На казенних (державних) землях гречку взагалі не вирощували. Цим займалися в основному приватні власники землі. На міських землях в 1879 році гречка вирощувалась на 201 десятині, а в 1885-1886 роках не займала жодної десятини.

Не можна стверджувати, що це повні дані. Статистика того часу не була досконалою. В 1892 році був підготовлений «Исторический очерк развития Херсонской земской сельскохозяйственной статистики», в якому зазначили об’єктивні і суб’єктивні фактори неповноти даних. Серед суб’єктивних — позиція приватних осіб, які не бажали показувати свої статки. Наприклад, серед відповідей про бюджет господарства, розміри посівів, ціни на землю зустрічалися й такі: «всё это дело наше, не могущее подлежать контролю…каждый сеял сколько мог и хотел, а получил — что пришлось получить: ему счёт не ведётся!».

Низька врожайність не могла задовольняти власників землі. Напевне, саме це стало причиною пошуків науково обґрунтованих агроумов вирощування гречки в нашому регіоні. В 1898 році серед полів навчальної ферми Херсонського земського сільськогосподарського училища з’явилася невелика дослідна ділянка в півтори десятини з посівом гречки.

З того часу на Херсонщині накопичено значний науковий і практичний досвід вирощування цієї сільськогосподарської культури. З’явилося зрошення, яке робить її виробництво рентабельним, нові сорти. Справа за малим: встановити паритет інтересів споживачів і виробників гречаної крупи. Але як? Відповідь поки що залишається відкритою... Зрозуміло лише одне: у нас відсутнє бажання ще раз стрибнути в гречку.