Шукати струмок довго не дове­лось. Хоча його майже не чутно і не видно з дороги на околиці Сагів- 2 в рослинності, що густо розрос­лась по руслу, але місцезнаход­ження легко вгадується, завдяки різкому запаху, характерному для сірководню.

Далі струмок впадає в саги. Во­дою з нього жителі не користують­ся. Однак її успішно п'є худоба влітку. Та про випадки захворюння чи падежу тварин не чути. Але, як зауважив заступник начальни­ка управління ветеринарної меди­цини в Цюрупинському районі Павло Бабійчук, ми п'ємо молоко та споживаємо м'ясо тварин, які, в свою чергу, п'ють цю воду. Та одна справа застерігати, а інша — видавати довідки на реалізацію продукції. Навіщо ж видають?

Висновок директора міжрайон­ної державної лабораторії ветмедицини Катерини Моісеєнко після аналізу взятих проб однозначний: вода для випоювання домашніх тварин непридатна по причині ви­сокого вмісту сірководню.

Більшість жителів села це не стосується. Тому уявляти самови- ливну свердловину у вигляді про­тистояння всієї громади, не вар­то. Але спокійного життя немає, особливо на прилеглих вулицях. Як правильно зауважив міський голова Василь Плотніков, який із спеціалістами прибув на місце події, найшла коса на камінь че­рез неприязнь чи непорозуміння кількох осіб — і колотять людей.

Об'єкт був на глухій консер­вації. З'ясувати, хто і коли само­вільно розконсервував пробну свердловину, неможливо. Самі жителі кажуть, що це зробили мис­ливці, аби таким чином поливати свої угіддя, які вигоряють улітку.

А ще просять міського голову В.Плотнікова помирити їх у цьому «аква»-спорі. Пристрасті біля свердловини розгорілись неаби­які. Поспілкувавшись з людьми, Василь Фадейович дійшов вис­новку, що людей треба інформувати про наслідки випоювання та­кою водою домашніх тварин. А також розробити рекомендації спеціалістів щодо користування чи, навпаки, заборони викорис­тання такої води.

Представники Південно-Украї- нської гідрогеологічної експедиції Олександр Горбань та Віктор Ли- зогуб нагадали сагівчанам, що була спроба повторно законсер­вувати контрольну свердловину, однак кілька десятків жителів мало не на вила підняли їх і не доз­волили це зробити.

Знайти рішення того дня не вдалося. Хоча спеціалісти схиля­ються до думки законсервувати самовиливну свердловину по­вторно і надійніше. І це повинні зробити ті, кому вона належить. Жителі сусідніх вулиць побоюють­ся, що вода, перенасичена сірко­воднем, може потрапити до сільського водоводу. Адже навко­лишні саги — природній фільтр.

Обстежуючи русло струмка, по якому сірководнева вода збігає в саги, не одразу й помітили, що дов­кола зібралися місцеві жителі. Дехто кривиться і затикає носа від різкого запаху. Інші, навпаки, без­боязно демонструють начебто безпечність води, насиченої сірко­воднем, і навіть п'ють її склянка­ми.

Частина сагівчан чекала на міського голову в сільському клубі. Люди розповіли В.Плотнікову про свої проблеми. «Чого ви однією свердловиною зацікавились? Ця проблема стосується кількох осіб. А хто відповість за дороги, темні вулиці та провулки, по яких діти добираються до школи?»

Василь Фадейович нагадав, що відповідальність за все ле­жить насамперед на місцевій громаді. А міська влада може підставити плече. «Ми ж звикли лише скаржитись, а самі без- діємо. Відповідь одна: немає коштів», — сказав міський голова. Та коли громадській спілці влас­ників корів «Долина» перегляну­ли розмір земельного податку за користування 120 гектарами па­совищ і сіножатей (переданих, до речі, в користування безплатно), згадайте, скільки галасу було. У район та до міської ради навіть делегації присилали. А де ж бра­ти кошти на ремонт сільських доріг, освітлення вулиць, транс­портне сполучення? З бюджету. А хто його наповнюватиме, як не ми самі?