Попросивши депутатів і сільських та селищних голів після сесії районної ради залишитись для короткої бесіди «без протоко­лу», голова райдержадміністрації Вадим Андрушкевич зауважив: «Ми з вами проголосували за виділення 70 тисяч гривень на про­ведення повторних виборів. Вибори ми повинні провести, того вимагає закон. Та чи зайві ці 70 тисяч у нашому бюджеті? Чи ми такі багаті? Переконаний, щр кожен із вас знайшов би їм належ­не застосування. Чи одержимо ми адекватну віддачу від фінансу­вання повторних виборів? Тут і думати нічого — не одержимо. Тому я прошу, у першу чергу керівників сільських і селищних рад, відпо- відальніше підходити до організації виборчого процесу. Щоб у нас подібна ситуація не повторилась».

Те, що наше виборче законодавство потребує серйозної ревізії, не новина навіть для його укладачів. Як відомо їм і те, що цілий ряд працівників з числа виконавців цього законодавства в особі виборчих комісій різного рангу й рівня також не готовий працювати у відповідності з вимогами законодавства.

Якби було інакше, то 70 тисяч гривень районний бюджет міг би направити в продуктивніше русло. Але вийшло так, як вийшло.

Ми мало замислюємось над тим, хто ж у цій ситуації винен. Шкода, бо надто дорого обходиться нам, з одного боку — інфан­тильність посадовців з виборчих комісій, а з іншого — безгра­мотність чи (чи щось інше? Наприклад, умисел) претендентів на «папаху». (Якщо якась із «сторін» пошлеться на незнання закону, то нагадаємо, що ця oбcfaвинa не звільняє його порушників від відповідальності). В результаті, наприклад, у виборчому процесі на території села Костогризове легко і невимушено порушено простеньку за формулюванням статтю 35-у Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, оелищних, міських голів», п. 5 якої гласить: «Особа, яка висунута кандидатом у депутати в одномандат­ному чи одномандатному мажоритарному виборчому окрузі, кан­дидатом на посаду сільського, селищного, міського голови, не може одночасно бути висунута у будь-яких інших одноман­датних виборчих округах з будь-яких місцевих виборів».

«Не може!» — й цим сказано всё. Тобто, в іншому випадку закон порушено. Міжтим виборча комісія — всупереч процитованій нормі цієї статті — зареєструвала одну й ту ж особу кандидатом на посаду сільського голови і — одночасно — кандидатом у депутати районної ради по одномандатному мажоритарному округу. Вигравши обоє виборів, кандидат обрав посаду сільського голови. Відмова цьо­го «шукача удачі» від мандата депутата районної ради обійшлась районному ж таки бюджетові у7злишком тисяч гривень — тепер треба проводити повторні вибори депутата по тому самому окру­гу, плюс зайве побачення електорату (навряд чи воно викличе ен­тузіазм^ урнами для голосування.

Погодьмось, що було б справедливо, якби повторні вибори проводились за рахунок такого кандидата — багатоверстатника, й нехай би він відшкодовував не лише прямі затрати, а й ком­пенсував виборцям їхню зайву мороку. Чому в подібних випад­ках повинен страждати бюджет, тобто ми з вами? Законода­вець, на жаль, не передбачив відповідальності за такі порушен­ня закону, маючи, скоріш усього, на увазі їх очевидність, отже — те, що закон захищений само собою. Та ми ж бачимо, що на практиці це далеко не так. Але ж і виборці повинні звертати ува­гу, кому вони віддають свій голос — тому кандидатові, який свя­то дотримується закону, чи тому, для кого закон досі не писа­ний, і що саме виборці будуть оплачувати забаганки такого кан­дидата. їм це потрібно?