Благословенною у віках була, є і буде праця хлібороба, бо жити і працювати на землі — чудова нагода творити людям добро. Зерно не дарма називають золотим. Хліб — це наша пісня і наша доля. З хлібом ми міцні і здорові, з ним ніякі негаразди не стануть нам на шляху. Він є запорукою достатку селянина і держави, в ньому багатство й сила України.

Трудівники сільгоспкооперативу ім. Леніна комбайнер Олександр Анатолійович БІЛОКОБИЛА та бригадир комплексної бригади Віктор Миколайович ЛИХОТА — достойні представники славної когорти хліборобів.

ЙОГО ПРОФЕСІЙНЕ КРЕДО

Щоденно купуючи в магазинах свіжий буханець хліба, ми, зазви­чай, не замислюємося над тим, скільки зусиль потрібно, щоб ви­готовити його з налитих сонцем золотистих колосків пшениці. А ті колоски ще потрібно виростити, скосити, зібрати, перемолоти!

Механізатору сільгоспкоопе- ративу імені Леніна Олександру Анатолійовичу Білокобилі це добре відомо. Більше двох десятиліть працює він на рідній таврійській землі. У полі набув знань і май­стерності, тут відбулося його ста­новлення як професіонала. Нині О. А. Білокобила — авторитетна і шанована людина, один з кращих механізаторів району. На цьогорічних жнивах він намолотив 25 тисяч цент­нерів зерна — це найвищий показник по району, і — Які ще по­льові роботи, окрім жнивних, виконує Олек­сандр Анатолі­йович у госпо­дарстві? — ці­кавлюся у бри­гадира першої комплексної бригади П. М. Любого.

- Усі, — ко­ротко й ємко відповідає ке­рівник. — Оре, культивує поля, насіння в грунт заро­бляє, вносить добрива на посіви, обро­бляє їх проти шкідників та хвороб, вро­жай збирає. Це людина, якій беззастережно доручаю виконувати будь-яку агротехнічну операцію. Знаю: все зробить у строк і на совість.

- Він не лише в полі перший, продовжує Петро Михайлович.

Зараз, наприклад, виникла необхідність розчистити дороги від снігу. Білокобила змінив кермо трактора на кермо навантажувача і працює з не меншою вправністю, ніж професійні дорожники.

Оце «в строк і на совість» стало професійним кредо Олександра Анатолійовича. Абияк працювати він просто не може. Ось крас­номовний штрих: три одиниці потужної техніки закріплено за механізатором — трактор ХТЗ-170, комбайн «John Deere» і навантажу­вач. Вся вона у зразковому стані, завжди на ходу. Сільгоспінвентар також чистий і доглянутий.

Робота механізатора не з про­стих. Про тих, хто хлібом нас годує, колись хтось дуже вірно сказав: «Ходити по 'землі легко, а працювати на ній під силу не кожному». Трапляється, під час відповідальних кампаній доводить­ся по 10-12 годин не випускати керма з рук.

Переважна більшість юнаків, які пройшли школу О. А. Білокобили, стали справжніми хліборобами. Він навчив їх не тільки майстерно виконувати агротехнічні операції та ремонтувати техніку, а й любити землю, дбати про неї.

Особисто я щиро вдячний Анатолійовичу за науку і за вимо­гливість, — розповідає С. Г. Ткаченко. Кращого напарника годі й бажати. Знаєте, був раніше такий крилатий вислів: «З цією людиною я б пішов у розвідку».

Це — про Білокобилу. Я впевнений: мій напарник мене ніколи не під­веде і завжди допоможе у скрутну хвилину.

«Керувати — значить бра­ти на себе відповідаль­ність за інших»

Його змалку, мов магнітом, тягнуло до техніки. Варто було ав­томобілю чи трактору зупинитися поблизу — хлоп'я тут як тут. А якщо дозволяли залізти до кабіни та потримати кермо, щастю не було меж. У тринадцять років Віктор залюбки допомагав трактористам у ремонтах техніки, у чотирнад­цять проклав першу борозну на полі. Сорок років минуло, а й досі пам'ятає, як тремтіли від напруги руки, коли намагався вирівняти хід потужного залізного коня.

Зміна росте! — Тепло посмі­халися механізатори. — І вмовляли батьків не сварити сина за те, що знову забруднив одяг мазутом: де ви бачили чистого тракториста?!

Бажання юнака вступити до ПТУ, щоб оволодіти професію механізатора, нікого не здивувало. Він твердо вірив, що саме в цьому його покликання і вчився залюбки. Перші роки самостійної роботи також не принесли розчарування* Навпаки, зміцнили впевненість у правильності обрання професії. Віктор з однаковим задоволенням працював у полі і копирсався в «нутрощах» трактора, усуваючи поломки. Читав технічну літерату­ру, що на той час серед механіза­торів було рідкістю. За кілька років навіть трактористи та комбайнери з багаторічним практичним досвідом роботи стали звертатися до нього за допомогою. Машинно- тракторний парк господарства поповнювався новими тракторами та комбайнами, розібратися в і конструкції яких самотужки без і відповідних теоретичних знань і самоучкам (а таких серед механі­заторів тоді було чимало) ставало складно.

Здібності механізатора помітило й керівництво. У двадцять вісім років Віктора Лихоту призначили механіком бригади. Це була його перша посада, яка передбачала відповідальність не лише за себе, а й за інших людей.

У народі кажуть: «Хочеш пере­вірити людину — дай їй владу». Будемо відверті, далеко не кожен здатний з честю пройти таку перевірку. І не лише через пиху. Керівник — не тільки компетентний спеціаліст, але й вмілий організа­тор виробництва. Віктору Микола­йовичу це вдалося. І коли у 1995 році в господарстві вирішили по­ділити одну з комплексних бригад, саме йому запропонували посаду бригадира.

У крупному господарстві брига­да — як сучасне середнє сільгосп­підприємство. Четверта комплек­сна бригада у складі вісімнадцяти трудівників господарює на 1720 гектарах сільгоспугідь, із яких майже 1300 гектарів — зрошувані землі. Має 20 одиниць техніки, 24 «Фрегати», кілька десятків одиниць інвентаря, які необхідно своєчасно відремонтувати і підготувати до відповідальних сільгоспкампаній. Словом, турбот вистачає і в теплу, і в холодну пору року.

Роботу бригад і їх керівників правління сільгоспкооперативу оцінює за результатами госпо­дарської діяльності. Четвертій комплексній є чим пишатися. У поточному році тут виростили най­вищий серед аналогічних підроз­ділів господарства урожай: кожен гектар посівів пшениць забезпечив по 35 центнерів зерна, ячменю — по 26, ріпаку — по 25 центнерів. Кукурудзи зібрали по 80 центнерів на круг, сої — по 28, соняшнику — по 19 центнерів. Заслуга в цьому — колективу бригади. І, звичайно ж, його керівника — Віктора Мико­лайовича Лихоти.