Підвищення пенсій педагогічним працівникам: обіцянки та реальні справи

«Як Президент України обіцяю, що держава також буде робити все для зростання якості і доступності освіти, піднесення авторитету вчи­теля, підвищення рівня оплати праці, поліпшення умов життя», — Пре­зидент України Віктор Янукович...

ЗО листопада ц. р. Верховна Рада України розглянула проект Закону України про внесення змін до етапі 57 Закону України «Про освіту» щодо пенсійного забезпе­чення педагогічних працівників. З жалем повідомляю, що законопроект було відхилено. За прийняття його за основу «за» проголосувало — 121, проти — 0, утрималися — 0, не голо­сували — 287 народних депутатів (з 408 зареєстрованих на засіданні). Прикро, що за проект Закону віддали свої голоси лише по 2 депутати фракції «Наша Україна — Народна Самооборона» та позафракційних; лише 7 депутатів — представників провладної фракції Партії регіонів, 12-з Народної партії, 72 із 121 опозиційної фракції «Блок Юлії Тимошенко — «Батьківщина». Сто відсотків голосів за законопроект віддано фракцією Комуністичної партії України.

Ставлю собі питання — чому за­конопроект не прийнято? Адже всі народні обранці добре розуміють, що жалюгідна пенсія, що нині виплачується вчителеві, є нічим іншим, як пенсією елементарного вижи­вання. Вчитель, який віддав педагогічній роботі 30-40 років, має пенсію у 700 гривень. Цього навіть не вистачає для того, аби вчитель сільської школи придбав „паливо для опалення свого будинку (напри­клад, на Херсонщині 1 т. вугілля коштує близько 2 тисяч грн.), а педа- , гогу міської середньої школи — аби сплати­ти комунальні послуги. Тож вчителі пенсійного віку й залишаються далі ^ працювати, не маючи матеріальних можливостей піти на давно заслужений відпочинок,

Спробую відповісти на постав­лене питання, щоб ті педагогічні працівники, які зверталися з індивідуальними та колективними зверненнями до мене, як автора законопроекту; Голови Верховної Ради України; Комітету ВРУ з пи­тань науки і освіти; фракції КПУ, розуміли, що крилаті слова «судіть про них не за їх словами, а за їх справами... По плодам їхнім ви пізнаєте їх...» — актуальні й для українського політичного сього­дення.

«Провладні» не голосували за підвищення пенсійного забезпечення вчителів з позиції того, що їхній Уряд не має джерел фінансування на виплату підвищених пенсій. Хоча у законопроекті передбачено поетапне введення закону в дію, зокрема до 2014 року. Невже у Партії регіонів не вірять, що в результаті проведених ними реформ економіка України зміцнішає?

БЮТ не проголосував у повному складі з двох причин: по-перше, якби це був їхній законопроект, то можна й про­голосувати стовідсотково, а потім на всіх перехрестях волати, що їхня ініціатива не підтримана. І по-друге: враховуючи те, що законопроект передбачає підвищення пенсій лише педагогічним працівникам і не охоплює всіх категорій працівників соціальної сфери (культпрацівники, лікарі тощо} частина фракції не голосували за закон. Але я ще раз наголошую — да­вайте розпочнемо з учителя, маючи на увазі його суспільне значення. Цей крок стане стимулом для вирішення питання пенсійного забезпечення інших категорій громадян.

Прикро, що й фракція Народної партії, лідером якою є Голова ВРУ В.Литвин, не проголосувала за законо­проект у повному складі.

Відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», на наступну, сесію я знову подам проект закону щодо пенсійного забезпечення педагогів, Адже вже завтра ми не будемо мати тих, хто навчає.

Загальновідомо, що у шко­лах поглиблюється тенденція щодо старіння педагогічних кадрів. У сільській місцевості і навіть в районних містечках молодому спеціалісту неможливо знайти роботу вчителя. Пенсійне забезпечення вчителя настільки мізерне, що вчителі намагаються працювати якомога довше. З іншого боку, й оплата праці педагогів не витримує критики. Чому молоді педагоги не поспішають до школи? Вчителям, як і іншим працівникам бюджетної сфери, нараховується зарплата по тарифній сітці за правилом: перший тарифний розряд, який потім помножується на різні коефіцієнти. Молодий вчитель має восьмий тарифний розряд, який пови­нен дорівнювати мінімальній заробітній платі — 880 гривень. Але чомусь уряд встановлює виплати для першого та­рифного розряду у сумі 570 гривень. З урахуванням певних коефіцієнтів молодий вчитель отримує близько 900 гривень. Прибиральниця, при всій повазі до її праці, але їй не обов'язкова вища освіта, має 880 гривень. Яка мотивація у здібних молодих людей з вищою освітою йти працювати у школу, осо­бливо сільську? Я вже не кажу, що треба виконати статтю 57 Закону України «Про освіту», де зарплата вчителя має бути на рівні середньої по промисловості — 2400 гривень.

Виходячи з того, що якщо Пре­зидент України має переконання у тому, що освіта — державний пріоритет номер один, то варто сподіватися, що — пропрезидентські та проурядові фракції Верховної Ради України нарешті підтримають намагання глави держави щодо «піднесення авторитету вчите­ля, підвищення рівня оплати праці, поліпшення умов їх життя».