Наполеон Бонапарт (потім ці слова повторив Володимир Ленін) зауважив: „Головне — ув'язатись в бійку, а там буде видно». Це — до того, що, припустимо, мітингувальники (до цього їх зак­ликають, нехай і завуальовано окремі „слуги народу») силою візьмуть владу в Києві. Й що далі? Чи ми вже забули „героїчні дні і ночі 2004-го року, цю так звану „помаранчеву революцію»? Що вона дала тим десяткам тисяч людей, які мерзли на майдані Незалежності та у навколишніх підворітняхй викрикували: „Ющен­ко — так!»? Ющенко, ставши Президентом, сповна реалізував свої принципи сибарита, сонну до прострації поведінку такого собі Іллі Ілліча Обломова. „Ясно, что Обломов не тупая, апатичная натура, — пише Добролюбов. — Но гнусная привычка получать удовлетворение своих желаний не от собственных усилий, а от других, — развила в нем апатическую неподвижность и поверг­ла его в жалкое состояние нравственного рабства».

На відміну від Обломоба, Ющенко, й до того небідна людина, за часів президентства став одним із найбагатших людей на про­сторах СНД й ще далі. Затією самою „гнусной привычкой». I не лише він. Ціле угрупування різних там „польових командирів» та інших „соратників» також не залишилось обділеним.

А що одержали стояльці майдану? Як і задумувалось кормчими, — дірку від бублика. Нинішні ідеологи нової революції, яку хочуть покласти на плечі підприємців малого й частково середнього бізне­су, поки що лише дефілюють колами навкруг майдану, як акула по­біля жертви. У „потрібний час» вони піднімуть забрала і очолять процес. І, як співав Марк Бернес, „все опять повторится сначала».

Поки що ж, повертаючись до подій 2004-го року, зауважимо, що в українському варіанті в котрий вже раз спрацювало правило: „Революції готують генії, здійснюють романтики, а користуються їх плодами — негідники»; під їхнім прикриттям починають процвіта­ти шахраї і ще раз негідники різного штибу. „Душераздирающее зрел ище», сум но зауважував у таких випадках осл ик Іа.

Якщо пильно поглянути на наше місто, то неважко перекона­тись у правдивості слів щодо „революцій» — кому вони потрібні, й хто від їх реалізації одержав млинці, в хто — гулі й синці. Не зіста­рився й висновок Леніна: „Пролетаріат бореться за владу, а бур­жуазія крадеться до влади». І так було, так є і так буде до тих пір, доки суспільство у переважному своєму числі не навчиться диви­тись на себе збоку й не задасть саме собі питання: кому це по­трібно і кому вигідно? У даному випадку — протестні акції щодо нового Податкового кодексу. І хто вже зараз на цих акціях одер­жує дивіденди?

Якщо вам говорять, що акції не забарвлені політикою, то вам кажуть нісенітницю. Практично кожен громадянин — у політиці, незважаючи формально він перебуває у якійсь партії чи ні. Сим­патії ж залишаються. А переконання і симпатії — суть ланки одно­го ланцюга.

Тому думаймо не над тим, щоб „ув'язатись в бійку», а над тим, що одержимо в підсумку.