Життя людини у візку спов­нене суцільних незручностей і обмежене стінами власного житла. Прогулянка на свіжому повітрі для неї — це світ нерівної тротуарної плитки, бордюрів, відкритих люків, припаркова­них автомобілів біля дороги та нездоланних сходів. ЇЇ інвалід­ний візок не проходить до паса­жирських ліфтів, які й без того не працюють, а про достатню кількість спеціально обладна­ного транспорту в місті годі й говорити. До того ж, якщо інвалід з обмеженими можли­востями отримує від держави візок з електроприводом, який видається на 8 років, то він вже не може претендувати на авто­мобіль. «Головне управління веде облік інвалідів, які потре­бують забезпечення транспор­том, — говорить Тетяна Нагибіна, начальник відділу соціаль­ного захисту пенсіонерів та інвалідів Головного управління праці та соціального захисту населейня Херсонської обл­держадміністрації. — На сьо- годніший день у нас три черги: першочергові — 195 чоловік (інваліди, які брали участь у ВВВ та у війні з Японією), позачер­гові — 189 чоловік та загальної черги —1274 інваліди».

Нещодавно у Херсоні на марш­руті 47 з'явився мікроавтобус зі спеціальним обладнанням для підйому інвалідних візків. Як ста­ло відомо, транспортний засіб належить ВАТ «Ремпобуттехніка». Директор підприємства Ва­лерій Сівак говорить: «Це була ініціатива міського голови Воло­димира Сальдо, а ми вже пішли назустріч!». Цікаво, що жодна з таких установ, як Союз органі­зацій інвалідів України, Фонд соціального захисту інвалідів та Головне управління праці та со­ціального захисту пенсіонерів та інвалідів, не володіють даною інформацією. Тетяна Георгіївна запевняє: «Цієї інформації у нас не було. Нещодавно управління транспорту ОДА надало нам інформацію, але, що з'явилася така маршрутка для перевезння інвалідів, не зазначали!».

За даними управління транс­порту, в області налічується п'ять одиниць електротранс­порту з низькою підлогою та місцями для інвалідних візків. Та навіть якщо людина зможе при­їхати до іншого району міста, то «місію атаки» будівлі, де немає пандуса (доріжки з похилою по­верхнею поруч зі сходами) чи поручнів, інваліду здійснити са­мотужки неможливо. Якщо пан­дус будується тільки для того, щоб прийняли споруду, то він буде незручний. «Управління ар­хітектури не видає дозволу на введення у дію будь-якого об'єкта, якщо там не буде при­строїв для в'їзду інвалідів. Пан­дус повинен мати нахил 10 гра­дусів. Наприклад, в управлінні соціального захисту населення Дніпровського райвиконкому міста Херсона неможливо було зробити пандус, бо він вийшов би за межі будівлі. Тому там є кнопка, за допомогою якої мож­на викликати чергового», — по­яснює Тетяна Нагибіна. Оскіль­ки далеко не всі споруди осна­щені пандусами, інвалідів фак­тично позбавляють права вибо­ру. Вони мають змогу відвідува­ти лише ті аптеки, банки чи ма­газини, де вони є. Тому необхід­но шукати альтернативи, такі, як кнопка виклику, спеціально обладнані ліфти, чергові тощо.

Місцеві органи соціального захисту населення також мають інформаційний банк даних про інвалідів. «Наказом Міністер­ства праці від 2006 року створе­но банк даних про інвалідів і за­несено туди всю інформацію, — розповідає Тетяна Гергіївна. — На жаль, поки що банк даних ще недоопрацьований».

Недостатньо уваги візочни- кам приділяють й у приватній сфері обслуговування: перукар­нях, ресторанах, стоматологіч­них клініках тощо. Складається враження, що інваліди живуть поруч з суспільством, яке не хоче їх приймати. Зазвичай ми заспо­коюємо себе тим, що вони мо­рально не готові до життя серед звичайних людей. Але насправді здорові люди не здатні сприйма­ти їх як повноцінних. Тому ми рідко бачимо людейу візочках на вулицях, у кінотеатрах та інших людних місцях. їм залишається лише обнадійливим поглядом супроводжувати перехожих з вікна власної «фортеці».