Два роки поспіль урожаї не радують сільгоспвиробників нашого району. На заваді стали примхи погоди — цьогорічна суха весна й дощове літо. Тож говорити про особливі досягнення в аграрному секторі господарювання немає сенсу, вва­жає Олександр Дяченко, голова фермерського господарства «Дяченко».

- Ми, власне, робимо свою справу. І як на мене, вболівати слід не за показники, що вимірюються центнерами й тоннами, а за те, яка різниця між ціною реалізації й собівар­тістю, тобто, який отримано прибуток, — говорить Олександр Олександрович. — Під уро­жай 2011 року в нашому господарстві проведено сівбу 467 га пшениці озимої та 54 га ріпаку озимого. Нині 333 га сходів пшениці в доброму стані, а 134 — в задовільному. Цього року довелося засівати зерно в суху землю та посіви в задовільному стані.

Ріпак вперше посіяли два роки тому. На жаль, експеримент виявився невдалим, були гарні сходи, які під час квітневих приморозків вимерзли. Та в нинішньому році вирішили спробувати ще раз, придбавши нове високоякісне гібридне насіння від одного з найкра­щих світових виробників.

Що стосується зябу, то в нас залишилося із загальної кількості 1500 га ріллі ще 100- 150 га необробленої, а це близько 10%. Тож сподіваємося через тиждень цю роботу завершити.

Проблемою, як для нас, так і для інших господарств усіх форм власності є те, що свої витрати ми можемо сьогодні прорахувати (в минулому році вони становили 1500 грн. на 1 га), а ось ціну на свою продукцію на наступний рік вирахувати неможливо.

Тому ми можемо лише планувати, що будемо вирощувати наступного сільськогоспо­дарського року, а ціни на вирощену продукцію нам диктують закупівельники. Приміром, ціна на пшеницю нинішнього року влітку коливалася від 800 до 1700 грн., а нині знову знизилася до 1500.

Це наслідок того, що формування цін відбувається під час збирання врожаю, коли вже можна співставити затрати на виробництво з попитом на вирощений продукт. Тож за таких обставин планувати на перспективу в нас поки що немає можливості.

Багатьох сільгоспвиробників непокоїть і питання створення відповідної інфраструкту­ри для ведення аграрного бізнесу. Тож я вважаю, що допоки ми будемо витрачати свої кошти в сусідніх областях і районах на придбання необхідних запчастин, засобів захисту рослин і ґрунту тощо, не може бути й мови про належне наповнення місцевого бюджету.

А ще аграрії всіх форм власності мають бути однаковими перед законом, бути в рівних умовах. Особливо стосовно сплати податків. А працювати ми вміємо, і труднощі долати теж. Головне, щоб була мета.