Влітку 1983-го я вперше очолив Малока- ховську сільську раду. До цього закінчив на Тернопільщині сільгосптехнікум, відслужив строкову службу у танкових військах, пра­цював інженером-механіком в Голопристанському районі, закінчив Мелітопольський сільськогосподарський інститут, був голо­вним інженером Каховського районного аг­ропромислового об'єднання і керував від­ділком винрадгоспу імені С.Будьонного... Словом, вважав себе у ЗО років людиною зрілою та самодостатньою. Але перші ж дні роботи на посаді голови виконкому Малока- ховської сільради переконали мене в тому, що подальший життєвий шлях треба починати з чистого листа. Ніякі технікуми та ін­ститути тоді не вчили (та й зараз невчать) тому, що таке «робота з людьми» і як її вміло вершити. Отож не боюсь про це сьогодні ска­зати, що перші три роки мого перебування у сільвиконкомі я настійно і самотужки вчився. Вчився у директора винрадгоспу І. Галушки, у секретаря парткому Г.Антонової, вчився у кожного, хто мав що сказати путнього іншим. І наполегливо пізнавав чинне законодав­ство... Це для того, щоб краще за будь-якого юриста відстоювати інтереси нашої сільської територіальної громади.

У 1983-ому у Малокаховці не було жодної заасфальтованої вулиці, навіть центр села вночі не освітлювався, не було пошти, АТС, Будинку культури, музею, ощадкаси і таке інше. Ну а сьогодні за соціальною інфра­структурою, за якістю життя населення Ма- локаховка не поступиться ніякому районно­му центру Херсонщини. Маємо довжелезну чергу бажаючих переїхати до нас на постійне мешкання.

Мене вісім разів поспіль обирали очільни- ком Малокаховської сільради, бо ще під час першої своєї каденції я збагнув просту істину: завжди роби для односельців те, що зробив би для себе. Цей мудрий підхід до справи не дозволив нам втратити взяті соціально- комунальні позиції навіть у жахливі часи зла­му державних устроїв та бездумної руйнації радгоспно-колгоспної системи господарю­вання на землі. Все, що мали, малокаховча- ни дбайливо зберегли, а тоді за сприятливих умов й відчутно примножили, здобувши за­служено для рідного села славу овочевої сто­лиці Півдня України, бо саме на наших ланах вперше впровадили крапельне зрошення і почали вирощувати раніше небачені врожаї городини.

З кожним роком за визначенням людина має ставати самодостатнішою, а село мусить щороку збагачуватись об'єктами соцкульт­побуту та підвищенням якості та кількості комунальних послуг. Що ж вдалося зробити нашим депутатам та виконкому сільради про­тягом останнього звітного періоду з березня 2006-го по вересень 2010-го. Назву найбільш характерні здобутки.

Ми щороку ремонтували за рахунок сіль­ського бюджету до 500 погонних метрів до­ріг з твердим покриттям (а їх в селі 20 кіло­метрів). Облаштували в центрі Малокаховки нічне освітлення. Постійно вели і ведемо ро­боти з реконструкції колективного водогону (його довжина теж 20 кілометрів) та системи водовідведення (до речі, водопостачання у Малокаховці працює цілодобово). Колишній фельдшерсько-акушерський пункт транс­формували в амбулаторію сімейної медици­ни із стаціонаром на чотири ліжка. При ам­булаторії відкрили стоматологічний кабінет, обладнали його всім необхідним, виділивши з сільбюджету 150 тисяч гривень. Тут же по­чали створювати районний центр по фізичній реабілітації інвалідів та людей похилого віку, відкрили для них перукарню, масажний та процедурний кабінети...

Капітально відремонтували дитячий са­док, облаштували в ньому газове опалення. В будинку культури повністю замінили елек­трообладнання (на 27 тисяч гривень), на 22 тисячі гривень придбали музичну апаратуру, відремонтували приміщення музею та біблі­отеки, суттєво збільшили її книжковий фонд.

Всім селом жертвували на спорудження . православного храму і два роки тому звели його і урочисто освятили.

У 2009-ому Мапокаховська сільрада пе­ремогла у всеукраїнському корпоративно­му проекті на кращу організацію вивезення твердих побутових відходів. В результаті одержали 200 тисяч гривень з державного бюджету, до них 80 тис. грн. додала районна рада та стільки ж виділили ми, і стало можли­вим придбати трактор з бульдозерною уста­новкою до нього, сучасний сміттєвоз, спеці­альні контейнери і розпочати систематичне (один раз на тиждень) вивезення побутового непотребу на звалище м. Каховка відповідно до укладеного з міськвиконкомом договору.

Зауважу, що регулярне вивезення сміт­тя — то не розкіш, це потрібно бути в кожному сільському населеному пункті. Але для цього треба мати потужне місцеве комунальне під­приємство, до створення якрго теж довелося докласти неабияких зусиль.

Із набутків останніх тижнів особливо тре­ба нагадати про облаштування освітлення (на це із держбюджету пішло 420 тис. грн.) 1,5-кілометрового відрізку автотраси м. Тав- рійськ — м. Каховка, що пролягає в межах Ма­локаховки. Тепер в темну пору доби небез­печну ділянку шосе, де за останні ЗО років у дорожньо-транспортних пригодах загинуло 28 осіб, постійно освітлюють 54 ліхтарі, осо­бливо посилено освітлення автобусних зу­пинок. Після того ми ще встигли вкласти 53 тисячі гривень у роботи по освітленню приле­глих до автомагістралі вулиці Леніна та про­вулків. Згодом небезпечний відрізок згаданої автотраси в межах нашого села буде облаштовано металевою огорожею.

Важливо підкреслити: якщо в 2006-му бюджет Малокаховської сільради складав близько 300 тисяч гривень, то вже в поточ­ному році він дорівнює майже 4 мільйонам. Навіть із врахуванням щорічної інфляції він об'єктивно зріс досить суттєво. Тому можемо собі дозволити здійснення більш складних завдань. В моїх планах на рік-два вкласти 300 тисяч гривень в капітальний ремонт даху будинку культури. Ми маємо можливість вже в наступному році значно поліпшити освіт­лення села, встановивши ліхтарі по вулицях Фрунзе та Шкільна і по провулках Морський, Виноградний та Зелений. Треба продовжити реконструкцію каналізації і витратити на це не менше 320 тис. грн. Протягом 2011-2012 років необхідно побудувати 2 кілометри доріг з твердим покриттям. Час предметно взятися за реконструкцію та благоустрій сільського стадіону. Зрозуміло, сільрада зацікавлена в тому, щоб Малокаховка енергійно розвива­лася, удосконалювала свої інженерні кому­нікації, підвищувала якість життя своїх меш­канців.

На жаль, мушу сказати на повний голос, що Верховна Рада України часто-густо при­ймає такі закони, які суперечать Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», помітно обмежують або згортають нанівець те са­моврядування. У сільрад вже забрали цілий ряд законних повноважень (наприклад, до­звільних та нотаріальних), і ця помилкова тенденція набирає дедалі сили. Вже постав­лено питання про передачу на баланс ра­йонних владних органів сільські медичні за­клади, загальноосвітні школи... В результаті ми тепер вимучені «розірвати» де-юре наш навчально-виховний комплекс «Дитсадок — загальноосвітня Школа», як того вимагає новий Бюджетний кодекс. Явно помилкова вимога. Пригадую, до створення НВК Мало- каховська ЗОНІ І-ІІІ ступенів 8 років перебува­ла на балансі райвідділу освіти і отримала за цей час на зміцнення матеріально-технічної бази аж...160 тисяч гривень. А тільки за один рік з хвостиком перебування школи у складі навчально-виховного комплексу в неї було вкладено із сільського бюджету близь­ко півмільйона гривень: на евроремонт ві­кон та дверей, на облаштування внутрішніх утеплених туалетних кімнат, на придбання комп'ютерів, телевізорів тощо. Зрозуміло, ніхто не буде вимагати повернення до сіль­бюджету цих коштів, бо йдеться про освіту та виховання наших дітей, і, звичайно ж, де- факто НВК в Малокаховці функціонуватиме, позаяк цього вимагає саме життя. Дозволю собі лише зауважити: Європейська Хартія про місцеве самоврядування, яку підписала й Україна, у статті 2 проголошує, що ніяка дер­жава не може скоротити повноваження орга­нів місцевого самоврядування, а може тільки ті повноваження розширити і поглибити. Ви­ходить, українським нардепам та чиновникам Хартія не указ...

Користуючись нагодою, хочу щиросерд­но подякувати своїм односельцям, які всі ці роки активно допомагали мені всіляко за­хищати інтереси Малокаховської сільської територіальної громади. Серед них — секрет тар сільради В.Беліченко, інспектор по по­датках сільвиконкому Ю.Блищик, головний лікар медичної амбулаторії В.Загороднюк, Є.Лохматов, В.Помазнюк, фельдшер І.Абро- скін, лісник В.Галушко, приватні підприємці Т.Дудка, В.Губар, А.Комаров, В.Коняшин. С.Мозковий, голова ветеранської організації К.Чиненко, директор музею А.Яблонська... Всіх не перерахувати через брак місця, тому вибачте, кого тут не згадав. Сподіваюсь, в нас ще буде нагода разом здійснити чимало добрих справ заради здоров'я, добробуту та особистого щастя наших односельців.