ІА «Контекст-Причорномор'я»
логін:
пароль:
Останнє відео
Прес-конференція «Нові терміни проведення зовнішнього незалежного оцінювання у 2020 році»
Инфографика
Курси валют. Долар США. Покупка:
 
Sinoptik - logo

Погода на найближчий час



Його “Его” — думати про людей
18.10.2010 / Газета: Вісник Олешшя / № 83-84 / Тираж: 3416

КОЛИ МАТЕРІАЛ БУЛО ПІДГОТОВЛЕНО ДО ДРУКУ, НАМ ПЕРЕДАЛИ ЛИСТА ВЕПИКОКОПАНІВСЬ- КОГО СІЛЬСЬКОГО ГОЛОВИ ВАЛЕНТИНИ КОСТЕНКО ТАКОГО ЗМІСТУ:

«Якби Ф.Ф.Негоя не було,-його варто було б придумати. Чуйна, цікава людина. А ще — абсо­лютно доступна, позбавлена будь-якої похмурості та гордовитості. Він меценат багатьох за­ходів районного та обласного рівня. Допомагає літнім людям та дітям. Минулої зими снігами замело наше село. Ні самі жителі, ні комунальні служби не справлялися з такою кількістю снігу, криги. А нам, як на гріх, щё й бюджет не затвердили. Розчистку вулиць від заметів узяв на себе Федір Федорович. Найняв техніку, людей, оплатив їх роботу. Забезпечив доступ жителів села до лікарні, дітей — до школи, інших закладів. Його ідея така: в усьому підтримувати і цінувати людей, своє село. Але Ф.Ф. Негой не замикається лише на Великих Копанях. Його доброчинність різнопланова і вийшла далеко за межі села.

Приклади? їх сотні. Уся справа — в душі. Якось Федір Федорович сказав, що в житті він цінує три «с»; солідарність, співчуття і співпереживання. Якби такі, як Ф.Ф.Негой, жили і працювали в наших селах, то, дійсно, вони б змінили обличчя. Змінилися б самі люди...

Тому не дивно, що, коли Ф.Ф. Негой прийняв рішення балотуватись кандидатом у депутати Хер­сонської обласної ради 31 жовтня 2010 р., односельці підтримали його в цьому намірі».

«Нежданна»

Він і справді дивна людина. Не­звичне прізвище, іменем незвич­ним нарік молодшу доньку. А на її честь — фірму, яку заснував, та го­ловне її підприємство — сільськогос­подарський оптовий ринок, тепер, каже, не маю права осоромити ім'я доньки.

Сам він ніколи не приховував сво­го «молдавського» коріння, яке сприймається з деяким гумором. Для себе я зробив маленьке відкрит­тя: в основі його прізвища лежить словосполучення «его». А «Его» в пе­рекладі з латинської означає «Я».

Він сам створив себе, своє «Я» в бізнесі, що став невід'ємною част­кою його життя. Ніколи не зазіхав на чуже.. Почав з того, що в 1995 році навіть програв приватизацію ринку Великокопанівської сільради, яка виставила цей об'єкт на продаж. Але згодом переможці конкурсу чомусь відмовились від своїх виграшних прав, а сільрада виділила земельну ділянку поруч з існуючим ринком, де він і «побудувався».

Такого розвитку подій ніхто не чекав. «Звідси — й «нежданна», — по­сміхається Федір Федорович.

Але з «его» починається і слово «егоїзм», застеріг я.

- Ви до того, — підхопив тему, — аби було мені добре, а там хоч трава не рости. Я так жити не можу. Треба обо­в'язково ділитися, якщоєхоч крап­ля милосердя.

Після цих слів моя версія про «егоїзм» зовсім втратила свій сенс. Бо який із Негоя самітник?

«З двостволкою не спав»

І стає зрозумілим, що в цих фра­зах про милосердя і є зміст його життя. Його «Его» — це думати про людей. Він ніколи нікого не боявся і, як сам каже, навіть тоді, коли про­цвітав рекет, «двостволку під ліжко не клав», і «звичка» його багато років жити без відпусток та вихідних уже здається не такою дивною.

Зате дивним видається правило Негоя ніколи не відзначати сімейні торжества та свята з «потрібними» людьми, як це прийнято в людей бізнесу. Він завжди запрошує лише бажаних гостей, тих, з ким йому ком­фортно. І цим також різко контрас­тує з іншими.

Гроші на операцію

На початку розмови мені надали довідку про благодійну діяльність Ф.Ф.Негоя тільки протягом останніх двох років. Перераховувати все, що він зробив для людей, — газетної сто­рінки не вистачить. Але сам він, як людина скромна, не став розпов­сюджуватись на ці теми:

- Усі прогалини нашої розмови заповнить мій помічник.

Таку нашому інтерв'юз'явилася ще одна особа — його помічниця Т.О. Нікулінська.« У людини — горе, — роз­повідає Тетяна Олександрівна. — Тяж­ко захворіла дитина. Ну, й слава Богу, що не в мене! Ось вона — наша сутність. А Федір Федорович так жити не може».

В «НП-інформ», що прозвучало з телеекрана, був розпач і благан­ня матері. На термінову операцію сина не вистачає 60 тисяч гривень. «Федір Федорович з дружиною як­раз повернувся з відпустки, в якій 14 років не був, — говорить Тетяна Олександрівна. — Запитав нас, чи чули ми таку інформацію? А раз чули, каже, треба допомогти. Він завжди так робить. Переживає чуже горе — наче з кимось з близь­ких це трапилось. І перерахував на вказайий рахунок 60 тисяч гривень, яких недоставало на операцію ди­тині...».

Якось він зізнався, продовжує .моя співрозмовниця, що йому доставляє велике задоволення — допо­магати людям. І він може дозволи­ти це собі.

Звичайно, можна говорити про те, що це не останні гроші і Негой, заробив стільки, що вистачить не на одну операцію. Але ж, погодьмося, не кожний здатний допомогти чужій людині.

Стадіон на неугіддях

Йому дорікали втому, що, начеб­то, «сів» своїм ринком на сільський стадіон, при тому, що самі не збе­регли цю земельну ділянку. Не буде­мо згадувати, як обстояли справи з 1 цією земельною ділянкою, яка зарос­ла бур'янами, а всьому, що недобу­дували, проспівали свою «арію» самі жителі села — розтягнули по дворах. А сьогодні, повіривши в серйозність намірів Ф.Ф.Негоя проінвестувати проект будівництва нового стадіону на 300 тисяч гривень, заспокоїлись і спортсмени, і депутати. Сам же Не­гой, супроводивши будівництво не­обхідним менеджметом, тактовно, по-європейськи самоусунувся. Ніхто й не здогадується, чому будматері­али тепер найдешевші.

Такі, як Негой, у своїх селах, та й за межами їх, викликають далеко не найніжніші почуття: від відкритих заздрощів, що поступово перехо­дять у погано приховану непри­язнь, до здивованості: як став за­можним? Нерідко, щоправда, справа тут зовсім не в їх замож­ності, а в самих нас — як ми стави­мось до успішних людей, які, до того ж, часткою свого зароблено­го діляться з нами? У цьому сенсі ситуація з Ф.Ф.Негоєм, генераль­ним директором фірми «Неждан­на», не вибивається із загального ряду. Хіба що тільки обсягами його доброчинності, яка має різнопла­новий характер і давно стала яви­щем звичайним.Як і звичне питання, на яке Федір Федорович нама­гається дати відповідь: «Навіщо живеш ?».

«Імперія» Негоя

У Великі Копані я приїхав завчас­но, аби своїми ногами відчути всю «імперію» Негоя-один з найбільших в Україні оптових сільськогосподарсь­ких ринків. Подібну оцінку заслужили далеко не всі ринки, а їх на території України — Десятки. Розмови про «роз­поділ» ринку, насправді, давно зали­шились у минулому і до нинішніх справ не мають ніякого відношення, це все балачки, або ж політика...

Хоча день був «не базарний» — по­неділок, на всій величезній тери­торії ринку кипіла робота. Усі двори були .забиті технікою. Завантажува­лись сільгосппродукцією «фури», розходились в усі кінці України, і не тільки. Номерні знаки підказували адреси й країн СНД. Я спробував підрахувати: багато це чи мало для ринку, «окраїни» якого легко вміщу­ють, як тут кажуть, пів-Європи? Але в мене нічого не вийшло, і вже че- . рез деякий час перебування на рин­ку мої ноги легко запросили поща­ди. А дощ загнав у сільраду. Коли тут дізналися про мету мого при­їзду, навіть позаздрили: «Федір Федорович — людина цікава. Спілку­ватися з ним — одне задоволення. Його приймають не тільки у Вели­ких Копанях, а й у сусідніх селах, як свого, рідного, асам він, певно, ніко­ли не задоволений тим, що зробив для реалізації улюбленої ідеї добро­чинності».

За роки підприємництва він встиг поставити будинок неподалік від школи. І добре бачить усе, що діється в шкільному дворі. А поба­чивши, чого не вистачає дітям, — тут же робить.

У бізнес — з дояра

На моє запитання «Ви вже 15 років займаєтесь одним видом бізнесу, причому досить прибутко­вим. Як дам вдається?», відповів так:

- По-перше, це бізнес не мій, а колективний. Хоча я ніколи не при­ховував, що значна частка статутно­го фонду належить мені та моїй старшій доньці. А, по-друге... Як вдається? Приватний бізнес завжди має перевагу над іншим. А ще я дуже багато сплю...

-Тобто...

- Ну, по 4-5 годин на добу. Решту часу я або не сплю, працюючи, або працюю, сплючи, — Федір Федоро­вич, як завжди, в гуморі. — А якщо серйозно, то все залежить від упер­тості і навіть злості. Злості, в першу чергу, на самого себе. Щось недо­робив, комусь уступив... А ще перед донькою, ім'ям якої назвав ринок, тепер не маю права осоромитись. Що я скажу їй? Що справу завалив?

Комусь потрібно бути сильним. Тягнути сім'ю, допомагати рідним, та й доньці в навчанні підробити. Таке життя...

Ті, хто одержав робочі місця на ринку Негоя, покидати село ніякого наміру не мають. Тут їхні сім'ї, стаб­ільна робота, заробіток.

«Бували моменти, що й на роботу не хотілося йти, — ділиться Федір Фе­дорович. — Але завжди підштовхува­ла одна думка: що я людям скажу? Що в мене кепський настрій чи щось роз­ладналося у справах? А навіщо це їм? Я ж обіцяв — ось і роблю!

У житті Ф.Ф.Негоя був не тільки бізнес. Був період, коли він навіть до­яром у радгоспі працював. Інженером- будівельником. Авбізнес, можна ска­зати, за обставинами потрапив...

«Ви гадаєте, гроші, прибуток — го­ловне? — посміхається Федір Федо­рович . — Якби не так! Ні, гроші, звісно, важливо, але не головне. З часом за­хоплює сам процес добування їх. Адже можу! Можу більше і краще! А від того, що в тебе більше і краще, залежить добробут тих, хто працює поруч. Атепер ще й бюджет села.

Він вважає, щосьужиттієважпи- віше. Можливо, безкорислива допомога хворій дитині? Чи будівництво «свого» стадіону на неугіддях?

Про рекет і ціни

Коли розмова зайшла про те, чи траплялися неприємності кримі­нального характеру, Федір Федо­рович посміхнувся: це ви про ре­кет? «Так ось, за 15 років існування ринку я нікому не заплатив жодної гривні. Нікому! Це я кажу з чистою совістю, знаючи, що живі ще люди, які займалися рекетом, і вони мо­жуть засвідчити це зі стовідсотко­вою точністю.

І знаєте, чому? Досить було однієї думки, від якої сили протис­тояти рекетирами потроювались! Це ж наші матері та сестри гнуть спини на присадибних ділянках, а в них нахабно відбирають копійки! І ми оголосили рекету справжню війну. Був період, коли рекетири «працювали» на нашому ринку про­тягом трьох місяців. Тоді я мовчки поїхав у Херсон, підшукав ліцензо­ване приватне охоронне підприєм­ство і уклав з ним договір. З тих пір ось уже 14 років співпрацюємо, і на ринку — безпека і спокій! Що цілком задовольняє нашу клієнту­ру. Силі розбою ми протиставили силу закону. Оце й усе.

Федоре Федоровичу, клієнта, про якого ви заговорили, треба увесь час заманювати. І яка ж ваші' «приманка»?

У нас завжди існувало фактично два ринки — сільськогосподарський і промисловий. Я так і задумував свій бізнесовий проект. Аби селянин при­їхав, продав вирощену продукцію і тут же придбав необхідні промислові товари. Чому він має їхати за триде­в'ять земель? Не в усіх навіть мож­ливості такі є. А у нас 90 процентів великогабаритних речей, аж до ав­томобілів.

По-друге, я ніколи «не давив» клієнтів цінами, платою за послуги. Що стосується оптових сільгосп- ринків, а їх десятки в Україні, то на нашому одні з найнижчих середніх цін на послуги. Якщо когось ціка­вить висока плата, то нас інше — то­варооборот. Ось ним і «беремо». По-нашому, хай краще заїде 1000 машин — по 10 гривень кожна, ніж 10 машин.- по 1000 гривень!

А депутатство навіщо?

У своїй сфері ви добилась усп­іху. Навіщо ще йдепутатство?

Ще покійний батько мені казав: «Зроби для людей, а що залишить­ся — для себе». — «А як нічого не зали­шиться?», — перепитував я. — «Нічо­го, завтра щось залишиться». — «А як і завтра не залишиться?» — допиту­вався далі. — «Тоді післязавтра, — го­ворив спокійно мудрий батько. — Живи, синку, для людей. Тоді й життя набуває змісту».

За цим батьківським заповітом він і намагається жити.

Я прямо запитав Федора Федо­ровича, чи комфортно йому жити серед загалом небагатих людей? І чи не дратує когось його альтруїзм?

«А ви що, знаєте багатьох безко­рисливих людей? - запитанням на запитання відповів Ф.Негой.

Є в нього програма-мінімум. До­помогти місцевій владі газифікува­ти Великі Копані, Раденськ, Костог- ризове, Пролетарку, Добросілля та інші села. «Прикро, — говорить Федір Федорович, — що без газу залиша­ються саме ці села». Він вважає їх кістяком, серцевиною виробництва плодо-овочевої продукції в районі. А живуть тут люди в гірших умовах. Використавши свої депутатські по­вноваження, він має намір допомог­ти органам місцевого самовряду­вання та жителям цих сіл виправити таку соціальну несправедливість, як відсутність газу. І допомогти, уточ­нює Федір Федорович, не локазуш- , ними запаленнями факелів, коли в десяток будинків начебто підведено газ, а все село, вулиці залишаються без цього блага цивілізації, а конк­ретними діями. Своїм внеском у ви­конання програми газифікації назва­них сіл.

Якщо говорити про те, куди Не­гой витрачає кошти, то за одностай­ним рішенням ні генеральний ди­ректор, ні жоден член колективу перші 5 років узагалі не одержували ніяких дивідендів. Усе, говорить Федір Федорович, йшло на розви­ток підприємства. Тому й виросло на околиці Великих Копанів справжнє торговельне містечко, яким управляють комп'ютери та люди — його однодумці.

Тут, у Великих Копанях, у нього народились обидві доньки, росте онук, чекає ще на одного (зараз мо­лодша донька в декретній відпустці). Ніяких апартаментів не має ні в Одесі, ні в інших містах, про що стільки балачок. Він давно вирішив, що принципово ніде жити не буде, крім Великих Копанів.

Ніхто не скаже, що й діти в нього, як висловився сам Федір Федоро­вич, мажори. Тобто, відцуралися лю­дей, односельців. Ні, звичайні дівча­та, чи вже жіЬки. Із звичайними чо­ловіками.

- Три «с» Федора Негоя

Бізнесмен у ньому си­дить міцно.

-А чи відчуваєте ви почуття стабільності?

-1 так, і ні, — відповів Федір Федорович. — Так, бо я сам, до деякої міри, створюю цю стабіль­ність. Але економічна криза, брудна політика, атрофія влади, особли­во попередньої, це мені непідвладно... Від дощу, що йде за вікном, я ще можу сховатися — в офісі, де сидимо. А загиджене повітря — воно загаль­не,.. Його очищати тре­ба! Мене тягнуть у різні партії, передвиборчі блоки, праві, неправі. Але я б проголосував тільки за того, хто очи­щає наше життя і вміє ділитися.

Я запитав Негоя: у вас що, ^ійві гроші, що до- . помагаєте? І закладам культури та освіти, і лікар­ням, і просто незнайомим людям.

Своєю відповіддю він загнав мене у глухий кут: «А ви б чинили по-іншому?».

Скільки теплих слів до­велося мені почути від од­носельців на адресу Не­гоя! Немалі суми вкладає він у такі об'єкти, як стаді­он, газифікація сіл, але найбільший відгукусерцях людей знаходить те, що він витрачає кошти на не­відкладні операції дітям, батьки яких звертаються зі сльозами у різні інстанції, благаючи про допомогу.

По всьому виходить, нелегка ця справа — бути самому собі господа­рем. Прощаючись, Федір Федорович сказав, що всі «прогалини» свого жит­тя, якщо вони є, він хотів би заповни­ти добрими справами для людей.

А тепер хотів би повернути вас до листа сільського голови, який навів на початку розповіді. «Якби Федора Федоровича не було, його варто булоб придумати...». На мою думку, краще і не скажеш, коли да­вати оцінку вчинкам людини.

Його три «с»... Солідарність — з людьми. Співчуття — до людини. Співпереживання — також з людиною.

За таку людяність і варто робити вибір.

* * *

...Сріблястого кольору джип про­летів мимо, але потім здав назад і підібрав мене на зворотньому шля­ху до Цюрупинська. По дорозі ми говорили з його власником про те, як важливо відмовитись від суєти і корисливих помислів. «Ну, можеш ти собі дозволити більше, ніж інші. І що? — розмірковував мій випадковий по­путник. — Людина живе не для того, аби наживатись, а для того, щоб ділитись».

Десь я вже чув ці слова.

Автор: Анатолій ПОЛУФАКІН

Пошук:
розширений

Одеський зоопарк
Одеський зоопарк розповів, скільки птахів вдалося врятувати після екокатастрофи
Одеський зоопарк підбиває підсумки великої рятувальної операції після екологічної катастрофи, спричиненої ворожим обстрілом наприкінці минулого року. Тоді через витік олії в море на одеському узбережжі постраждали сотні птахів, а до зоопарку доправили близько 300 забруднених пернатих. Завдяки зусиллям працівників зоопарку, ветеринарів, науковців і небайдужих одеситів частину птахів вдалося врятувати та повернути у природне середовище.

На Одещині для лелек створили ще 64 безпечні домівки
До Міжнародного дня птахів ДТЕК Одеські електромережі підбили підсумки екологічної ініціативи #Лелеченьки. У 2025 році енергетики встановили на Одещині 64 захисні платформи для гнізд білих лелек та допомогли орнітологам окільцювати 50 пташенят.

Останні моніторинги:
00:00 31.10.2011 / Чорноморець
00:00 31.10.2011 / Чорноморець
00:00 31.10.2011 / Чорноморець
00:00 27.10.2011 / Акценти
00:00 27.10.2011 / Акценти


© 2005—2026 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2026 S&A design team / 0.024