КОЛИ МАТЕРІАЛ БУЛО ПІДГОТОВЛЕНО ДО ДРУКУ, НАМ ПЕРЕДАЛИ ЛИСТА ВЕПИКОКОПАНІВСЬ- КОГО СІЛЬСЬКОГО ГОЛОВИ ВАЛЕНТИНИ КОСТЕНКО ТАКОГО ЗМІСТУ:

«Якби Ф.Ф.Негоя не було,-його варто було б придумати. Чуйна, цікава людина. А ще — абсо­лютно доступна, позбавлена будь-якої похмурості та гордовитості. Він меценат багатьох за­ходів районного та обласного рівня. Допомагає літнім людям та дітям. Минулої зими снігами замело наше село. Ні самі жителі, ні комунальні служби не справлялися з такою кількістю снігу, криги. А нам, як на гріх, щё й бюджет не затвердили. Розчистку вулиць від заметів узяв на себе Федір Федорович. Найняв техніку, людей, оплатив їх роботу. Забезпечив доступ жителів села до лікарні, дітей — до школи, інших закладів. Його ідея така: в усьому підтримувати і цінувати людей, своє село. Але Ф.Ф. Негой не замикається лише на Великих Копанях. Його доброчинність різнопланова і вийшла далеко за межі села.

Приклади? їх сотні. Уся справа — в душі. Якось Федір Федорович сказав, що в житті він цінує три «с»; солідарність, співчуття і співпереживання. Якби такі, як Ф.Ф.Негой, жили і працювали в наших селах, то, дійсно, вони б змінили обличчя. Змінилися б самі люди...

Тому не дивно, що, коли Ф.Ф. Негой прийняв рішення балотуватись кандидатом у депутати Хер­сонської обласної ради 31 жовтня 2010 р., односельці підтримали його в цьому намірі».

«Нежданна»

Він і справді дивна людина. Не­звичне прізвище, іменем незвич­ним нарік молодшу доньку. А на її честь — фірму, яку заснував, та го­ловне її підприємство — сільськогос­подарський оптовий ринок, тепер, каже, не маю права осоромити ім'я доньки.

Сам він ніколи не приховував сво­го «молдавського» коріння, яке сприймається з деяким гумором. Для себе я зробив маленьке відкрит­тя: в основі його прізвища лежить словосполучення «его». А «Его» в пе­рекладі з латинської означає «Я».

Він сам створив себе, своє «Я» в бізнесі, що став невід'ємною част­кою його життя. Ніколи не зазіхав на чуже.. Почав з того, що в 1995 році навіть програв приватизацію ринку Великокопанівської сільради, яка виставила цей об'єкт на продаж. Але згодом переможці конкурсу чомусь відмовились від своїх виграшних прав, а сільрада виділила земельну ділянку поруч з існуючим ринком, де він і «побудувався».

Такого розвитку подій ніхто не чекав. «Звідси — й «нежданна», — по­сміхається Федір Федорович.

Але з «его» починається і слово «егоїзм», застеріг я.

- Ви до того, — підхопив тему, — аби було мені добре, а там хоч трава не рости. Я так жити не можу. Треба обо­в'язково ділитися, якщоєхоч крап­ля милосердя.

Після цих слів моя версія про «егоїзм» зовсім втратила свій сенс. Бо який із Негоя самітник?

«З двостволкою не спав»

І стає зрозумілим, що в цих фра­зах про милосердя і є зміст його життя. Його «Его» — це думати про людей. Він ніколи нікого не боявся і, як сам каже, навіть тоді, коли про­цвітав рекет, «двостволку під ліжко не клав», і «звичка» його багато років жити без відпусток та вихідних уже здається не такою дивною.

Зате дивним видається правило Негоя ніколи не відзначати сімейні торжества та свята з «потрібними» людьми, як це прийнято в людей бізнесу. Він завжди запрошує лише бажаних гостей, тих, з ким йому ком­фортно. І цим також різко контрас­тує з іншими.

Гроші на операцію

На початку розмови мені надали довідку про благодійну діяльність Ф.Ф.Негоя тільки протягом останніх двох років. Перераховувати все, що він зробив для людей, — газетної сто­рінки не вистачить. Але сам він, як людина скромна, не став розпов­сюджуватись на ці теми:

- Усі прогалини нашої розмови заповнить мій помічник.

Таку нашому інтерв'юз'явилася ще одна особа — його помічниця Т.О. Нікулінська.« У людини — горе, — роз­повідає Тетяна Олександрівна. — Тяж­ко захворіла дитина. Ну, й слава Богу, що не в мене! Ось вона — наша сутність. А Федір Федорович так жити не може».

В «НП-інформ», що прозвучало з телеекрана, був розпач і благан­ня матері. На термінову операцію сина не вистачає 60 тисяч гривень. «Федір Федорович з дружиною як­раз повернувся з відпустки, в якій 14 років не був, — говорить Тетяна Олександрівна. — Запитав нас, чи чули ми таку інформацію? А раз чули, каже, треба допомогти. Він завжди так робить. Переживає чуже горе — наче з кимось з близь­ких це трапилось. І перерахував на вказайий рахунок 60 тисяч гривень, яких недоставало на операцію ди­тині...».

Якось він зізнався, продовжує .моя співрозмовниця, що йому доставляє велике задоволення — допо­магати людям. І він може дозволи­ти це собі.

Звичайно, можна говорити про те, що це не останні гроші і Негой, заробив стільки, що вистачить не на одну операцію. Але ж, погодьмося, не кожний здатний допомогти чужій людині.

Стадіон на неугіддях

Йому дорікали втому, що, начеб­то, «сів» своїм ринком на сільський стадіон, при тому, що самі не збе­регли цю земельну ділянку. Не буде­мо згадувати, як обстояли справи з 1 цією земельною ділянкою, яка зарос­ла бур'янами, а всьому, що недобу­дували, проспівали свою «арію» самі жителі села — розтягнули по дворах. А сьогодні, повіривши в серйозність намірів Ф.Ф.Негоя проінвестувати проект будівництва нового стадіону на 300 тисяч гривень, заспокоїлись і спортсмени, і депутати. Сам же Не­гой, супроводивши будівництво не­обхідним менеджметом, тактовно, по-європейськи самоусунувся. Ніхто й не здогадується, чому будматері­али тепер найдешевші.

Такі, як Негой, у своїх селах, та й за межами їх, викликають далеко не найніжніші почуття: від відкритих заздрощів, що поступово перехо­дять у погано приховану непри­язнь, до здивованості: як став за­можним? Нерідко, щоправда, справа тут зовсім не в їх замож­ності, а в самих нас — як ми стави­мось до успішних людей, які, до того ж, часткою свого зароблено­го діляться з нами? У цьому сенсі ситуація з Ф.Ф.Негоєм, генераль­ним директором фірми «Неждан­на», не вибивається із загального ряду. Хіба що тільки обсягами його доброчинності, яка має різнопла­новий характер і давно стала яви­щем звичайним.Як і звичне питання, на яке Федір Федорович нама­гається дати відповідь: «Навіщо живеш ?».

«Імперія» Негоя

У Великі Копані я приїхав завчас­но, аби своїми ногами відчути всю «імперію» Негоя-один з найбільших в Україні оптових сільськогосподарсь­ких ринків. Подібну оцінку заслужили далеко не всі ринки, а їх на території України — Десятки. Розмови про «роз­поділ» ринку, насправді, давно зали­шились у минулому і до нинішніх справ не мають ніякого відношення, це все балачки, або ж політика...

Хоча день був «не базарний» — по­неділок, на всій величезній тери­торії ринку кипіла робота. Усі двори були .забиті технікою. Завантажува­лись сільгосппродукцією «фури», розходились в усі кінці України, і не тільки. Номерні знаки підказували адреси й країн СНД. Я спробував підрахувати: багато це чи мало для ринку, «окраїни» якого легко вміщу­ють, як тут кажуть, пів-Європи? Але в мене нічого не вийшло, і вже че- . рез деякий час перебування на рин­ку мої ноги легко запросили поща­ди. А дощ загнав у сільраду. Коли тут дізналися про мету мого при­їзду, навіть позаздрили: «Федір Федорович — людина цікава. Спілку­ватися з ним — одне задоволення. Його приймають не тільки у Вели­ких Копанях, а й у сусідніх селах, як свого, рідного, асам він, певно, ніко­ли не задоволений тим, що зробив для реалізації улюбленої ідеї добро­чинності».

За роки підприємництва він встиг поставити будинок неподалік від школи. І добре бачить усе, що діється в шкільному дворі. А поба­чивши, чого не вистачає дітям, — тут же робить.

У бізнес — з дояра

На моє запитання «Ви вже 15 років займаєтесь одним видом бізнесу, причому досить прибутко­вим. Як дам вдається?», відповів так:

- По-перше, це бізнес не мій, а колективний. Хоча я ніколи не при­ховував, що значна частка статутно­го фонду належить мені та моїй старшій доньці. А, по-друге... Як вдається? Приватний бізнес завжди має перевагу над іншим. А ще я дуже багато сплю...

-Тобто...

- Ну, по 4-5 годин на добу. Решту часу я або не сплю, працюючи, або працюю, сплючи, — Федір Федоро­вич, як завжди, в гуморі. — А якщо серйозно, то все залежить від упер­тості і навіть злості. Злості, в першу чергу, на самого себе. Щось недо­робив, комусь уступив... А ще перед донькою, ім'ям якої назвав ринок, тепер не маю права осоромитись. Що я скажу їй? Що справу завалив?

Комусь потрібно бути сильним. Тягнути сім'ю, допомагати рідним, та й доньці в навчанні підробити. Таке життя...

Ті, хто одержав робочі місця на ринку Негоя, покидати село ніякого наміру не мають. Тут їхні сім'ї, стаб­ільна робота, заробіток.

«Бували моменти, що й на роботу не хотілося йти, — ділиться Федір Фе­дорович. — Але завжди підштовхува­ла одна думка: що я людям скажу? Що в мене кепський настрій чи щось роз­ладналося у справах? А навіщо це їм? Я ж обіцяв — ось і роблю!

У житті Ф.Ф.Негоя був не тільки бізнес. Був період, коли він навіть до­яром у радгоспі працював. Інженером- будівельником. Авбізнес, можна ска­зати, за обставинами потрапив...

«Ви гадаєте, гроші, прибуток — го­ловне? — посміхається Федір Федо­рович . — Якби не так! Ні, гроші, звісно, важливо, але не головне. З часом за­хоплює сам процес добування їх. Адже можу! Можу більше і краще! А від того, що в тебе більше і краще, залежить добробут тих, хто працює поруч. Атепер ще й бюджет села.

Він вважає, щосьужиттієважпи- віше. Можливо, безкорислива допомога хворій дитині? Чи будівництво «свого» стадіону на неугіддях?

Про рекет і ціни

Коли розмова зайшла про те, чи траплялися неприємності кримі­нального характеру, Федір Федо­рович посміхнувся: це ви про ре­кет? «Так ось, за 15 років існування ринку я нікому не заплатив жодної гривні. Нікому! Це я кажу з чистою совістю, знаючи, що живі ще люди, які займалися рекетом, і вони мо­жуть засвідчити це зі стовідсотко­вою точністю.

І знаєте, чому? Досить було однієї думки, від якої сили протис­тояти рекетирами потроювались! Це ж наші матері та сестри гнуть спини на присадибних ділянках, а в них нахабно відбирають копійки! І ми оголосили рекету справжню війну. Був період, коли рекетири «працювали» на нашому ринку про­тягом трьох місяців. Тоді я мовчки поїхав у Херсон, підшукав ліцензо­ване приватне охоронне підприєм­ство і уклав з ним договір. З тих пір ось уже 14 років співпрацюємо, і на ринку — безпека і спокій! Що цілком задовольняє нашу клієнту­ру. Силі розбою ми протиставили силу закону. Оце й усе.

Федоре Федоровичу, клієнта, про якого ви заговорили, треба увесь час заманювати. І яка ж ваші' «приманка»?

У нас завжди існувало фактично два ринки — сільськогосподарський і промисловий. Я так і задумував свій бізнесовий проект. Аби селянин при­їхав, продав вирощену продукцію і тут же придбав необхідні промислові товари. Чому він має їхати за триде­в'ять земель? Не в усіх навіть мож­ливості такі є. А у нас 90 процентів великогабаритних речей, аж до ав­томобілів.

По-друге, я ніколи «не давив» клієнтів цінами, платою за послуги. Що стосується оптових сільгосп- ринків, а їх десятки в Україні, то на нашому одні з найнижчих середніх цін на послуги. Якщо когось ціка­вить висока плата, то нас інше — то­варооборот. Ось ним і «беремо». По-нашому, хай краще заїде 1000 машин — по 10 гривень кожна, ніж 10 машин.- по 1000 гривень!

А депутатство навіщо?

У своїй сфері ви добилась усп­іху. Навіщо ще йдепутатство?

Ще покійний батько мені казав: «Зроби для людей, а що залишить­ся — для себе». — «А як нічого не зали­шиться?», — перепитував я. — «Нічо­го, завтра щось залишиться». — «А як і завтра не залишиться?» — допиту­вався далі. — «Тоді післязавтра, — го­ворив спокійно мудрий батько. — Живи, синку, для людей. Тоді й життя набуває змісту».

За цим батьківським заповітом він і намагається жити.

Я прямо запитав Федора Федо­ровича, чи комфортно йому жити серед загалом небагатих людей? І чи не дратує когось його альтруїзм?

«А ви що, знаєте багатьох безко­рисливих людей? - запитанням на запитання відповів Ф.Негой.

Є в нього програма-мінімум. До­помогти місцевій владі газифікува­ти Великі Копані, Раденськ, Костог- ризове, Пролетарку, Добросілля та інші села. «Прикро, — говорить Федір Федорович, — що без газу залиша­ються саме ці села». Він вважає їх кістяком, серцевиною виробництва плодо-овочевої продукції в районі. А живуть тут люди в гірших умовах. Використавши свої депутатські по­вноваження, він має намір допомог­ти органам місцевого самовряду­вання та жителям цих сіл виправити таку соціальну несправедливість, як відсутність газу. І допомогти, уточ­нює Федір Федорович, не локазуш- , ними запаленнями факелів, коли в десяток будинків начебто підведено газ, а все село, вулиці залишаються без цього блага цивілізації, а конк­ретними діями. Своїм внеском у ви­конання програми газифікації назва­них сіл.

Якщо говорити про те, куди Не­гой витрачає кошти, то за одностай­ним рішенням ні генеральний ди­ректор, ні жоден член колективу перші 5 років узагалі не одержували ніяких дивідендів. Усе, говорить Федір Федорович, йшло на розви­ток підприємства. Тому й виросло на околиці Великих Копанів справжнє торговельне містечко, яким управляють комп'ютери та люди — його однодумці.

Тут, у Великих Копанях, у нього народились обидві доньки, росте онук, чекає ще на одного (зараз мо­лодша донька в декретній відпустці). Ніяких апартаментів не має ні в Одесі, ні в інших містах, про що стільки балачок. Він давно вирішив, що принципово ніде жити не буде, крім Великих Копанів.

Ніхто не скаже, що й діти в нього, як висловився сам Федір Федоро­вич, мажори. Тобто, відцуралися лю­дей, односельців. Ні, звичайні дівча­та, чи вже жіЬки. Із звичайними чо­ловіками.

- Три «с» Федора Негоя

Бізнесмен у ньому си­дить міцно.

-А чи відчуваєте ви почуття стабільності?

-1 так, і ні, — відповів Федір Федорович. — Так, бо я сам, до деякої міри, створюю цю стабіль­ність. Але економічна криза, брудна політика, атрофія влади, особли­во попередньої, це мені непідвладно... Від дощу, що йде за вікном, я ще можу сховатися — в офісі, де сидимо. А загиджене повітря — воно загаль­не,.. Його очищати тре­ба! Мене тягнуть у різні партії, передвиборчі блоки, праві, неправі. Але я б проголосував тільки за того, хто очи­щає наше життя і вміє ділитися.

Я запитав Негоя: у вас що, ^ійві гроші, що до- . помагаєте? І закладам культури та освіти, і лікар­ням, і просто незнайомим людям.

Своєю відповіддю він загнав мене у глухий кут: «А ви б чинили по-іншому?».

Скільки теплих слів до­велося мені почути від од­носельців на адресу Не­гоя! Немалі суми вкладає він у такі об'єкти, як стаді­он, газифікація сіл, але найбільший відгукусерцях людей знаходить те, що він витрачає кошти на не­відкладні операції дітям, батьки яких звертаються зі сльозами у різні інстанції, благаючи про допомогу.

По всьому виходить, нелегка ця справа — бути самому собі господа­рем. Прощаючись, Федір Федорович сказав, що всі «прогалини» свого жит­тя, якщо вони є, він хотів би заповни­ти добрими справами для людей.

А тепер хотів би повернути вас до листа сільського голови, який навів на початку розповіді. «Якби Федора Федоровича не було, його варто булоб придумати...». На мою думку, краще і не скажеш, коли да­вати оцінку вчинкам людини.

Його три «с»... Солідарність — з людьми. Співчуття — до людини. Співпереживання — також з людиною.

За таку людяність і варто робити вибір.

* * *

...Сріблястого кольору джип про­летів мимо, але потім здав назад і підібрав мене на зворотньому шля­ху до Цюрупинська. По дорозі ми говорили з його власником про те, як важливо відмовитись від суєти і корисливих помислів. «Ну, можеш ти собі дозволити більше, ніж інші. І що? — розмірковував мій випадковий по­путник. — Людина живе не для того, аби наживатись, а для того, щоб ділитись».

Десь я вже чув ці слова.