У Сергіївці, як і в більшості сіл райо­ну, проблем чима­ло. Та найдошкульніша з них — під­топлення. Даються взнаки низинне розташування й сусідство одно­йменної затоки. Навіть літні зливи після посухи, яких в інших населених пунктах чекають з нетерпінням, тут перетворюються на стихійне лихо. Так було й цього літа, коли після липне­вих дощів декілька хат, розташованих на вулиці Шкільній, півдоби стояли по вікна у воді: у будинках попсувались меблі та підлога, поржавіла побутова техніка, у дворах — потопилися курчата... Усього в Сергіївці підтоплено 86 будинків. На знімку: сергіївський сільський голова Клавдія ПШЕНИЦЬКА показує, що вода у проритих для водовідведення каналах не зникає навіть у теплу й суху погоду.

ПІДТОПЛЕННЯ

Четверо потерпілих від цьогорічного підтоплення сільчан звернулися за ма­теріальною допомогою до сільради, адже грошей на ремонти будинків знадвг билося чимало. Сільрада, не маючи на це власних ко­штів, направила клопотан­ня до райдержадміністра­ції з проханням виділити їх власникам підтоплених осель. Поки що людям не допоміг ніхто. Вони так-сяк самотужки впоралися з бі­дою, хоча все ще сподіва­ються на компенсацію і зі страхом чекають затяжних осінніх дощів, котрі можуть спричинити нові проблеми.

П'ять років тому в селі прорили дренажі у метр завглибшки, які, втім, не врятували село від під­ступних ґрунтових вод. З часом вони поросли густим очеретом, а вода в канавах стоїть за будь-якої пори року. Щоосені сухий оче­рет косять, бо влітку, коли він соковитий та зелений, з ним практично неможливо впоратися. Косарів, котрих сільська рада наймає пе­реважно через районний центр зайнйтості, треба забезпечити високими ри­бальськими чоботами — інакше у воду не зайдеш. Одна пара таких чобіт ко­штує понад 150 грн., а що­разу їх треба декілька, адже гума не витримує контакту з гострим очеретом. Для сільради такі витрати — сут­тєві.

Сільська рада клопоче також про виділення спе­ціальної техніки (така є в. управлінні водного гос­подарства) та коштів на пальне для глибокого про­чищення дренажів і вста­новлення під мостом тру­би більшого діаметру, аби пришвидшити через неї відток ґрунтових вод.

Через підтоплення, а значить — постійну вологу обсипаються будівлі, трух­лявіють дерев'яні вікна й двері у спорудах дитсадка, будинку культури, школи. Заміна їх на пластикові — розкіш, яку навряд чи най­ближчим часом тут собі до­зволять. Поки що дерев'яні «елементи» закладів ряту­ють щорічним ретельним фарбуванням, а кам'яні цементуванням, каже Клавдія Пшеницька. Кошти на придбання фарби, це­менту та інші нагальні по­треби, якими переймається сільрада, виділяють місцеві фермери, орендарі, під­приємці: І. А. Чумаченко, М. А. Муравйов, В. М. Романенко, Л. М. Єрещенко та інші. Базового господар­ства в селі немає.

СІЛЬРАДА

Її річний бюджет скла­дає близько 400 тис. грн., з яких 160 тисяч — «заро­блених» (податки, оренда землі тощо), решта — до­тація. Цих коштів замало, аби тримати всі об'єкти соціальної сфери в належ­ному стані. Будинок культу­ри останній раз «капітали- ли» у 80-х. роках минулого сторіччя'. Проте «вогнище» культури працює, його ди­ректор Валентина Яковлєва постійно готує святкові за­ходи, молодь із Сергіївки, Воскресенки по п'ятницях та суботах збирається на дискотеку.

Більше 20 років капіталь­но не ремонтувався й дитя­чий садок, хоча косметич­ний ремонт здійснюється щороку. У ньому функціо­нує одна різновікова група, яку в осінньо-зимовий пе­ріод відвідують від 17 до 20 дітей, у літній значно менше. Працює садочок з 8.00 до 12.00, оскільки на його цілоденне утримання ко­штів сільрада не має. Тож гарячі обіди тут не готують, годують дітей печивом, бу­лочками, сиром, маслом з напоями (соком, чаєм, йо­гуртами). Вугіллям заклад забезпечений, дровами також (пиляли сухі дерева по селу). Колосники у піч­ці тільки-но поміняли, тож, сподівається сільський го­лова, взимку дітлахи не мерзнутимуть.

Споруда ФАПу також потребує капремонту, але всім необхідним прилад­дям медичний заклад за­безпечений.

Практично всі ремонти споруд, лад на території села (уварку, на цвин­тарях, біля пам'ятників) виконують силами безробітних центру зайнятості. Клавдія Пшеницька дуже за­доволена співробіт­ництвом з установою та його директором Іриною Збаровською. Кожного місяця по два- три тижні в селі на гро­мадських роботах пра­цюють 4-5 безробітних. І їм добре, і сільраді неабияка поміч.

Ще одна велика проблема Сергіївки, а отже й сільради — від­сутність комунгоспу. Люди самі себе за­безпечують водою. Техніки у розпоря­дженні громади — нія­кої. Щоразу, як вини­кає потреба у техніці, Клавдія Олександрівна звертається за допо­могою до тих же міс­цевих сільгоспвироб­ників, до директора районного управління водного господарства С. В. Кравчука — люди­ни безвідмовної. Так було, коли кам'яними плитами обгороджу­вали старе й нове кладовища, церкву. Клавдія Олександрівна пригадує тодішні по­невіряння й сама дивується — як впоралася з ними? Треба було зібрати людей (копали метрові рів­чаки для плит усім миром), звести в одному місці і в один час підйомний кран, трактори, забезпечити тех­ніку пальним... Часто-густо дорогою з райцентру ла­мався кран чи у фермерів різко мінялися плани, тоді доводилося починати все спочатку. А в перший день із 12 запрошених чоловіків- копачів прийшов один, із хворою рукою...Та органі­заторський хист сільського голови таки дозволив згур­тувати громаду і здійснити задумане.

У її планах- ще чимало заходів по впорядкуванню села. Каже, як оберуть на другий термін, — продовжу­ватиме їх втілювати.

ШКОЛА

Розрахований навчаль­ний заклад на 400 учнів. Чотири року тому в ньому навчалися 146, нині — 108 дітей. І це — враховуючи по­повнення: шестеро десяти­класників із Воскресенки тепер навчаються тут, адже їхня школа стала дев'ятирічкою. Деякий час вони звикали до нової шко­ли, та вже через кілька тиж­нів повністю адаптувалися в колективі, ніби не один рік тут навчалися. Чимала за­слуга в цьому досвідченого й толерантного класного керівника Світлани Іванівни Купріянової, вважає дирек­тор Сергіївської ЗОШ Юлія Олександрівна Бондаренко. А ще важливо, що згуртова­ний педагогічний колектив ставить собі за мету роз­крити особистість, талант кожної дитини. Тож жоден учень зі своїми пережи­ваннями й проблемами не залишається поза увагою. Старшокласники переваж­но займаються у спортив­них секціях: захоплюються тенісом, волейболом; мо­лодші учні — танцюють і спі­вають у гуртках. Принаймні талантів для шкільних та сільських концертів завжди вистачає.

Щороку більшість випус­кників школи вступають до вузів. Наприклад, із 15 то­рішніх — 14 стали студентами вишів різної акредитації. Директор захоплено роз­повідає про своїх колишніх учнів: Вікторія Журбенко — викладач у Херсонському аграрному університеті, до­цент; у вищих медичних за­кладах на бюджетній основі навчаються Катя Сєнік та Олександр Дригула. Цього року в Новомихайлівську ЗОШ вчителем фізкультури прийшов працювати сергії- вець Олександр Кобець, у Володимиро-Іллінську істо­риком — Даніїл Лахін; пра­цю в Горностаївській ЗОШ викладає Євген Єфименко, у рідну школу поверну­лася вчителювати Олена Сидорська...

Перед початком по­точного навчального року в школі відремонтували спортивний зап. Проте по­лагодити опалювальну сис­тему не вдалося — на це не вистачило коштів у район­ному бюджеті.

Ремонтується школа, як і переважна більшість навчально-виховних закла­дів району, — за батьківські кошти. Завдання директора, каже Юлія Олександрівна, — ефективно їх використати і створити затишок у класах, їй це, безперечно, вдаєть­ся: школа впорядкована, охайна, чиста.

ЦЕРКВА

Коли в село приїхав мо­лодий (24 роки) батюшка — отець Сергій і взявся о«блаштовувати під церкву напівзруйновану спору­ду старої школи, мало хто з сергіївців вірив, що той задум втілиться в життя. І сьогодні ще оздоблен­ня фасаду церкви та внутрішні роботи тривають. Проте, побачене у скром­них ззовні стінах, вражає! По-перше, скрізь вста­новлені пластикові вікна й міцні металеві двері. А всередині все просто сяє після євроремонту! На під­лозі з підігрівом — кахляна плитка; рівненькі, тоновані фарбою ніжних відтінків стіни, у всі приміщення ведуть гарні вартісні двері; душові та туалети оснащені імпортною сантехнікою, є пральня з машинами- автоматами, сучасна кухня, трапезна з но­вими меблями...

Отець Сергій не тільки церкву обла- штовував, а й приту­лок для одиноких та немічних в ній. Тож кілька кімнат з ліж­ками й меблями вже зайняті (наразі в при­тулку шестеро меш­канців), але більшість ще ремонтуються і оздоблюються.

На будівництві церкви працювали жителі села. Чимало робіт отець Сергій ви­конує власноруч. На запитання, як йому вдалося іа покинутої будівлі відтворити такі церкву й притулок, скромно відповідає: «З Божою поміччю».

ЛЮДИ

У селі 260 дво­рів та 820 мешканців. Щороку 14-17 з них ідуть на той світ, при­близно стільки ж на­роджуються. З початку 2010 року в Сергіївці народилося 10 діто­чок, 6 пар зареєстру­вали шлюб.

Є в селі старожил — Параскева Лук'яненко, котрій 101 рік. Її доглядає дочка. До одиноких стареньких навідуються со­ціальні працівники, сільра­да організовує їм ремонти, скопування городів, випо­лювання бур'янів, обрізан­ня дерев тощо силами гро­мади.

Чимало сергіївців шукають заробіт­ку за межами села — працюють на бу­дівництва* у Криму, Києві. Хто за роки роботи вже й авто придбав, квартири у райцентрі; дехто працює-працює, а ради грошам дати не може — пошикує кілька тижнів у від­пустці й знову їде на заробітки з порожні­ми кишенями. А хто, опанувавши євро- ремонти, залишився вдома, наймається на роботу в селах ра­йону.

Заробітчани, в основному, чоловіки. Жінки чекають їх удо­ма, виховують дітей, тримають господарство, в якому по 3-4 корови (на випадок, якщо чоловікові заробітки виявляться не­вдалими), звалюють на свої плечі подвійну порцію турбот, від яких дочасно марнішають...

Трапляється, через тривалі розлуки розпадають­ся сім'ї, що дуже прикро, адже через це страждають не тільки подружжя, а й їхні діти. Ні за які гроші не купиш родинний затишок, гармонію повноцінної сім'ї, любов рідних дітей. Однак, вважають заробітчани, ко­трі їдуть із Сергіївки, у селі роботи немає,,тож і в них іншого вибору — також.

Втім, молодь дово­дить протилежне. Цього року, наприклад, одружи­лися Юля та Олександр Андрющенки. І оселили­ся поруч з батьками в ді­дівській хаті. Олександру пропонували залишитися працювати майстром у профтехучилищі, де він на­вчався — юнак відмовився, каже, із Сергіївки не по­їде нікуди, бо дуже любить своє село. Разом з батьком вирощують городину, гос­подарюють. А, нещодавно молода сім'я поповнилася — народився'синочок Ілля. Батьки щасливі невимовно!

Ще два молодих- сергіївця — Сергій Гірний та Микола Сліпак у поточ­ному році одружилися на воскресенських дівчатах і залишилися в рідному селі. Тут витимуть сімейні гніз­да, піклуватимуться про ді­тей. І про достойні умови їх життя, отже — про село. А молодим, повірте, багато що під силу!