Здавалося б, що треба чоловіку в його 70 років? Хазяйнуй собі потихеньку у своєму дворі, їзди на рибалку та виглядай у гості внуків. Але це не для Володимира Чиркіна...

Закінчивши Львівський по­літехнічний інститут, В.Чиркін працював за фахом на Херсон­ському напівпровідниковому заводі, став автором більше 40 раціоналізаторських пропо­зицій. Трудову діяльність про­довжив головним енергетиком радгоспу «Каховський», УГКМК, головним інженером в рибкол- госпі. З 1988 року займається підприємницькою діяльністю: спочатку організував коопера­тив «Факел» по випалюванню вапна, а 10 років тому став гос­подарем викупленої ним вироб­ничої бази ПМК N«2 у західній частині міста. Саме господарем, бо занедбаний двір з таким ж бу­дівлями та прилеглою до нього територією за цей час змінилися до невпізнання. Якщо раніше тут знаходився лише зооринок, то тепер знайшли постійну пропис­ку колеги-підприємці, котрі роз­містили у відремонтованих при­міщеннях свої виробничі цехи. А недавно навіть відкрилося кафе «Щемилівка», де каховчани з за­доволенням святкують весілля... Окрім того, очоливши газовий кооператив, знову вдався до ра­ціоналізації і першим в Каховці проклав газопровід із пластико- вих труб.

Корінний мешканець Щеми- лівки, Володимир Володими­рович доклав старання, щоб ця міська околиця була не менш привабливою, як'і центр Кахов­ки. Та цього йому вже замало: поспілкувавшись з мешканцями округи, заручившись їхньою під­тримкою, дійшов висновку, що місту потрібен господар — саме такий, як він, Володимир Чиркін.

Сьогодні кандидат на поса­ду міського голови В.ЧИРКІН ді­литься своїм баченням міських проблем і шляхів їх вирішення, виходячи з власного життєвого досвіду:

- Міські власті взяли за правило облаштовувати центр міста, зовсім забувши про околиці та їх мешкан­ців. А чим вони гірші? По великому рахунку, саме зі Щемилівки поча­лася Каховка і саме Щемилівка є її історичним центром. Тому новий міський голова, хто б ним не став, має почати свою турботу про місто з його околицу, щоб створити од­накові для всіх каховчан зручності. З року в рік вкладаються десятки й сотні тонн асфальту в міські магі­стралі. А коли ж буде заасфальтова­но вулиці Жені Жигаліної, Осетро­ва, Ливарну? Не в кращому стані дороги і в східній частині міста — від вулиці Герцена до вулиці Шостако­вича. Щоб зняти цю проблему, тре­ба асфальтувати щороку хоча б по одній з таких вулиць!

Ще одна проблема, яка мене глибоко хвилю,є, — це зелене вбран­ня міста, його легені. Із сумом спо­стерігаю, як на наших очах гине дендропарк. Ось розростаються так звані «царське» й «барське«села. А де ж зелена зона? Останнім часом громадськість все більше непокоїть загроза забруднення унікального підземного озера — джерела чистої питної води. І разом з тим плану­ється забудова п'ятої черги. А не доцільніше було б на цій площі роз­бити величезний парк, створити зону відпочинку, залучивши до цієї роботи й малий та середній бізнес? Приватні підприємці, отримавши простір для розвитку індустрії роз­ваг та відпочинку взяли б на себе турботу про догляд за цим парком, кожен на своїй ділянці. До речі, виростивши саджанці з каштанів і горіхів, я пересвідчився, як легко обійтися без витрат на закупівлю дорогого посадкового матеріалу.

Взагалі багато існуючих про­блем вирішуються досить просто, варто застосувати нетрадиційний підхід.

Скажімо, скільки клопоту мали цього року з косінням трави і бур'яну. У комунальників вистачи­ло сил, аби підтримувати порядок у центрі міста, околиці знову залиши­лося поза увагою. А чому б не ство­рити бригаду косарів, які б надава­ла платні послуги і підприємствам, і мешканцям приватного сектора?

Щодо житлово-комунальних проблем, то тут не треба вигадувати нічого нового, досить згадати старе. Скажімо, ті часи, коли кому­нальні підприємства були одним цілим. Варто скоротити за рахунок їх об'єднання роздутий управлін­ський апарат з директорами і голо­вними бухгалтерами — і з'являться додаткові кошти, яких так не ви­стачає для їхньої нормальної ро­боти. А пам'ятаєте, колись існувала ремонтно-будівельна дільниця №5, яка займалася капітальним і по­точним ремонтами будинків, шкіл та ін., мала для цього вдосталь і необхідних матеріалів, і спеціаліс­тів, і відповідну технічну базу. Бачу необхідність у відновленні цього виробничого підрозділу, який би звільнив ЖЕКи від невластивої їм роботи. А заодно знайшлося б ефективне застосування десяткам кубометрів лісоматеріалу зі спиля­них старих дерев, так потрібного для ремонту покрівель.

Ще одна невелика, але пекуча проблема — встановлення і повірка лічильників на воду, які треба во­зити до Нової Каховки. Вважаю, що «Каховводоканал» повинен мати лі­цензію на виконання цих робіт і об­мінний фонд, щоб абоненти мали менше головного болю.

З подивом спостерігаю такий порадокс: керівників підприємств штрафують за те, що у них немає робочих місць для інвалідів, а мо­лодь не може влаштуватися на роботу, бо скрізь потрібні фахізці лише зі стажем роботи. Якби' моя воля, то для інвалідів би створив окреме виробництво, а підпри­ємства змусив би брати на роботу молодь, щоб набиралася досвіду, проходячи стажування.

Хтось скаже, що це загально­державна проблема, а не місцевого значення. Але ж депутати міської ради мають право законодавчої ініціативи і можуть звертатися до столиці зі своїми пропозиціями і вимогами.

Звичайно, проблем у Каховки та її жителів набагато більше. Але я зупинився лише на деяких з них, щоб сказати: потрібен справді гос­подарський підхід до їх вирішення, де однаково враховуються і еконо­мічна доцільність, і потреби як всієї громади, так і окремого мешканця міста.