Намагаючись бути на вістрі проблем, встигати висвітлюва­ти діяльність органів влади і тримати руку на пульсі людського буття, журналісти нерідко замовчують власні проблеми, які з кожним роком поглиблюються. Зрештою, кому скар­житися, коли або не слухають, або кивають на знак згоди, але не допомагають.

Пригадую, як «м'яко стели­ло» попереднє керівництво об­ласті і сам губернатор Сіленков Б.В., спочатку часто запрошуючи керівників районних засо­бів масової інформації на прес-конференції, а згодом зовсім забувши про їх існування.

З певним скептицизмом зу­стріли редактори районних газет й повідомлення про бажання но­вого губернатора Херсонщини Миколи Костяка зустрітися з ними. А коли дізналися, що на цю зустріч запрошують ще й го­лів райдержадміністраці'й, тобто співзасновників, то з'явилися на розмову майже усі.

Керівник області, підкрес­ливши, що журналістика — це сфера, яка вимагає не тільки всебічних знань, ерудиції, уміння об'єктивно розповісти про події, що стрімко змінюються, а й ве­ликої відповідальності за слово, бо слово може запалити серця мільйонів або ж навпаки — внести сум'яття і зневіру, зазначив, що не збирається агітувати за нову владу, адже преса стоїть в одно­му ряду з іншими гілками влади — законодавчою, виконавчою, судовою, і це покладає велику відповідальність на кожного журналіста, тим більше — керівника засобу масової інформації.

Власну відповідальність відчуваємо, як мовиться, на влас- — ній шкурі. Гірше, як виявилося, з відповідальністю у ставленні до четвертої влади трьох інших гі­лок влади. І найперше — у фінан­совій підтримці. А звідси і брак кадрів у редакціях, і застаріла матеріально-технічна база, що, у свою чергу, применшує мож­ливості редакційних колективів робити цікавими обличчя і зміст районних друкованих видань.

Зазвичай, і друкарні за со­тню кілометрів, і за розміщення телепрограм «здирають» кошти, і папір та поліграфічні видатки по­всякчас зростають у ціні... Саму ж передплатну ціну редакції підлаштовують під статки основної частини населення, але й з тієї невеликої суми третину забира­ють поштовики.

Слухаючи нарікання редак­торів, голова облдержадміні­страції чітко розмежував: де про­блему можна залагодити увагою на районному рівні, а що може зробити обласна влада. Сам Микола Костяк, працюючи три­надцять років головою районної державної адміністрації, і з нуля створював газети, і підтримував іх відповідно.

У нашому районі, із зміною керівництва, сталися певні зру­шення на краще. Редакція отри­мала більшу, ніж за останні кілька років фінансову підтримку, а та­кож переселилася в інше примі­щення. і хоча на цьому проблеми не вичерпано, та почуваємося більш захищеними. Тому нас за цю владу особливо й агітувати не потрібно.

Найголовнішим підсумком розмови у Каховці, а саме там, на території головної станції ма­гістрального каналу, відбувалася зустріч, стала домовленість про закупівлю газетного паперу для редакцій та про організацію по­дібного спілкування у подальшо­му на постійній основі.

Крім того, і керівники райо­нів, і засобів масової інформації мали змогу поділитися власни­ми набутками та досвідом і вод­ночас ознайомитися з роботою головної насосної станції Кахов­ського магістрального каналу, яка є однією з найбільших у Єв­ропі. Зрештою, районна преса отримала і моральний «бонус», адже подібної зустрічі чекали шість років.