Сергій Сорокунський: «Вірю, що рано чи пізно до села по-іншому поставиться держава, і цінуватиметься праця селянина»

Ми розмовляємо з Сергієм Миколайовичем Сорокунським напередодні вибор­чих перегонів до місцевих рад. Його ім'я нове для читачів нашої газети, а ось сам він досить добре знає наш район, його проблеми, імає свій погляд на їх вирішення, знає, як їх подолати.

Поговорити з Сергієм Миколайовичем ми вирішили про сьогодення та про майбутнє.

Сергію Миколайовичу, криза ще показує зуби. Але на Вас подивишся — спокій та рівновага — нібито нічого і не трапилося...

Просто, коли кількість проблем переходить певну межу, в людини відбуваєть­ся максимальна концентрація організму. І стає цікаво: а що ж я можу? Є кілька варіантів.

Залягти на дно і чекати, інакше ка­жучи, — пересиджу­вати. Це стовідсот­ково не для мене, і взагалі вважаю, не для тої людини, яка може бути керівни­ком . Можна кидати­ся кудись як хлоп- чисько-відчайдух. Може, це інколи й виглядає роман­тично і красиво, але користі від цьо-1 го зазвичай не буває, до того ж ке­рівник завжди відповідає не тільки за себе. Можна йти на ризик, перед тим, добре прорахувавши свої кроки.

Знаєте, як у шахах... Працювати на результат можна тільки увімкнувши розум. Розумію, що завдань — сила силенна, а ресурсів часом бракує. Але працювати треба. Я не звик плакатися, я звик працювати. Адже вже більше десяти років працюю керівником, останні два роки — директор Товариства з обмеженою відпо­відальністю «Сапфір ЛТД», тож маю відповідати, насамперед, за людей, які пра­цюють поряд зі мною.

Якщо Ви живете за такими принципами, тож і не дивно, що Ви виріши­ли висунути свою кандидатуру на посаду депутата Херсонської обласної ради, і балотуватися саме по одному з одномандатних округів нашого району. ,

Я переконаний, що Нижньосірогозщина має потенціал для того, щоб приско­реними темпами рухатися вперед. Щоб звичайні люди — вчителі, лікарі, праців­ники сільського господарства — відчували матеріально поліпшення свого життя, незважаючи на політичні та економічні проблеми, які має держава. Обрання мене депутатом обласної ради — це тільки інструмент ефективної роботи на благо Нижньосірогозького району. Зізнаюсь, приємно буває, коли від авторитетних людей, яких є за що поважати, чуєш: «Нижньосірогоцям є чим пишатися».

Впевнений, моя сила в бажанні відстоювати інтереси Нижньосірогозької гро­мади. Адже за десять років тісного знайомства з вашим районом я побував в усіх населених пунктах Сірогощини, добре знйю керівників сільськогосподарських підприємств різних форм власності, неодноразово допомагав їм вирішувати як виробничі, так і фінансові питання. За потреби моє підприємство без затримок постачало їм пально-мастильні матеріали, хімічні засоби обробітку грунту й рос­лин, техніку або допомагало обробляти поля, якщо цього вимагали виробничі терміни й погодні умови.

Про мою співпрацю з аграріями району ви можете почути, так би мовити, з перших вуст — від Анатолія та Мико/іи Дудок, Василя та Володимира Нишпорів, Петра Яворського, Олександра Шилкіна, Миколи Шмигирівського та ін.

А тепер питання не стільки проблемне, скільки людське. Дивує Ваша працездатність та мобільність. Як Ви плануєте свій робочий час? Як Ваша родина мириться з Вашим навантаженням та браком уваги?

Дружина звикла і змириларя. Діти вже досить дорослі, щоб обійтися без моєї постійної опіки, але без батьківського контролю й уваги я їх не залишаю. Адже доньці Інні вже двадцять — час для самовизначення, сину Сергію — п'ятнадцять — підліток. Щоправда, дочка каже, що її найзаповітніше бажання, щоб батько змінив роботу на більш спокійну. Незважаючи на брак часу, намагаюсь максимально приділяти увагу дружині, дітям, друзям — не стільки кількістю часу спілкування; скільки якістю, створюючи невеличкі сюрпризи, які можуть певною мірою ком­пенсувати час, який забираю в родини.

Щодо планування часу, то я — заручник режиму роботи. Ресурс часу завжди має бути таким, щоб будь-яка ситуація була керованою.

Ви сільський житель. Народилися, виросли, розпочали трудову діяльність у селі Музиківка Білозерського району. Там проживаєте й до­нині. Чи не виникало бажання переїхати до міста?

Ще змалку я не цурався ніякої роботи, тож навчився цінувати час і працю хлібороба. Довелося самому скуштувати нелегкого селянського хліба: працю­вав трактористом у цеху скотарства в радгоспі «Маяк». Та по-справжньому роз­почав свою трудову діяльність уже після служби в армії: працював заготівельни­ком, завідуючим торгово-закупівельним підприємством на Центральному ринку м. Херсона — Білозерський Райкоопзаготпром, штатним заготівельником Хер­сонського споживчого товариства, а в 1999 році вирішив започаткувати власну справу. В житті ж керуюся принципом — «де народився — там і згодився». Тож я — селянин за станом душі і маю бажання працювати задля добробуту села.

А ще, відкрию Вам секрет, не хочу залишати село без фінансової підтримки, адже я — платник податків до місцевого бюджету. Також вважаю за потрібне допо­магати матеріально об'єктам соцкультпобуту в рідній Музиківці.

Кажуть, що якщо є велике бажання й сила волі, то й Бог при цьому допомагає. Сподіваюся, що моє бажання працювати на благо добробуту громади Нижньос- ірогощини в статусі депутата Херсонської обласної ради підтримають виборці Нижньосірогозького району.