... З рідної домівки виїхав удосвіта. Жодного вогника в будинках не світилося і вулиці були ще порожніми. Місто спало. Тільки з неба рожевими фарбами деінде пробивалися сонячні промінчики. Микола Степанович любив цю вранішню тишу. І коли виїхав на центральну дорогу, то відразу побачив і нові встановлені знаки, і скошену траву на узбіччі, і полагоджений шляховий під'їзд до міста. Серце приємно защемило. З'явилася гордість і за себе, і за своїх робітників: справи у дорожній галузі Херсонської області з кожним роком поліпшуються...

Як заслужений будівельник України, почесний дорожник, начальник Служби автомобільних доріг у Херсонській області Микола Бетер ось вже кілька років поспіль розглядає під час поїздок не краєвиди, а шляхи, узбіччя, знаки, зупинки. Бо хоче бачити їх естетичними і красивими. І це не тому, що він не любить природи. Його фахова зацікавленість дещо перемагає романтичну душу. Адже думає про те, щоб водії мали можливість насолоджуватися комфортною їздою, а пасажири не потерпали в дорозі через розбиті шляхи.

Миколу Степановича на Херсонщині знають як професіонала дорожньої галузі, відповідального керівника, справжнього господаря. Ось і доводиться працювати з подвійною силою, використовуючи свої знання, навички і просто життєвий досвід.

З самого дитинства мама, Уляна Андріївна, і тато, Степан Кирилович, вчили дітей любити землю, шанувати старших, робити добрі справи. Ріс у багатодітній сім'ї (дві сестрички і чотири брати). Допитливий і працелюбний хлопчина підкорював серця дорослих. До того ж, і вчився добре. Особливо легко давалися точні науки. Але не менш захоплено слухав уроки історії та географії.

У душі Микола був романтиком і фантазером. Тож спокійно міг уявити себе у війську Олександра Невського, очолити збройне повстання в роки громадянської війни чи разом з Ушаковим сходити на Далекий Схід. Мріяв — і подорожував, і воював, а в результаті виховував у собі кращі риси українських гетьманів та полководців.

...Перед мостом зупинив свого автомобіля і пішки пройшов на середину. Внизу Дніпро-Славутич розбивав свої хвилі об берег. А ввдалині розкинувся Херсон. Ну і краса! Як не любити свою землю, свій рідний край, як не дбати про них, коли серце переповнюється гордістю.

Згадалося, як учнем щоліта підробляв у ремонтно-будівельних бригадах, як вперше штукатурив і клав кам'яну кладку. З дитинства не тільки милувався мостами, а мріяв навчитися будувати такі великі красені. Як швидко біжать роки! Ось вже минає 25 років, коли цей міст через Дніпро був введений в експлуатацію. Його перша гордість, адже він тут працював майстром і виконробом. Це була та улюблена робота, в яку хотілося вкладати душу.

Спогади, спогади... Хоч і кажуть, що краще жити сьогоднішнім днем, та Микола Степанович любить згадувати минуле, бо воно, як рушник, гаптований червоними і чорними нитками. Горе і радість, смуток і щастя — все як на долоні. Часто думає і про майбутнє. Тут вже дає волю фантазії. В уяві і нові шляхи, і нові мости, і нові технології...

... У Миколи Степановича завжди був державницький підхід до справи. Здобував авторитет у людей, повагу і довіру у виборців впродовж усього життя. Обіймав різні посади, кілька скликань був депутатом Голопристанської міської, районної, а тепер ось — обласної ради. Людина обов'язку, твердого слова, високого професіоналізму.

Через що і нагороджували часто. Є почесні грамоти Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, відзначений дипломом і кришталевим рогом достатку Міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна», орденом преподобного Нестора Літописця, медаллю «За працю і звитягу».

Нагород дуже багато у ветерана праці і кожна по-своєму дорога. Адже після закінчення Київського автодорожнього інституту (до речі, здобув диплом з відзнакою) працював майстром, виконробом, інженером. У 1981 році перейшов працювати в Голопристанську районну дорожню ремонтно-будівельну дільницю головним інженером. А з 1985 року очолив її.

Майже всі автомобільні дороги на Голопристанщині прокладені під його керівництвом. Про нього на підприємстві робітники і сьогодні говорять з повагою. Він тут — найавторитетніша людина. Не дивлячись на те, що завжди був вимогливим, підлеглі його любили, бо керівник підтримував усіх і словом, і ділом, допомагав і в роботі, і в навчанні, був поруч у горі і в радості. Недарма ж і нині Голопристанська дільниця має високі виробничі результати і є одним з найкращих підрозділів Херсонського облавтодору.

З 1999 року Микола Бетер став начальником Херсонського облавтодору, а з 2000-го року очолив Службу автомобільних доріг у Херсонській області. Десять років керує нею.

Звідки у депутата обласної ради, керівника відповідальної служби та кий авторитет? До того ж, не тільки на Херсонщині, айв Україні. А відповідь тут одна. Запорукою його успіху є організаторські здібності, високий професіоналізм, рішучість, вимогливість, комунікабельність і ...простота. До нього може звернутися кожен. Нікому і ніколи він не відмовляв у пораді і допомозі.

Звичайно, перш за все, дбає про голопристанців—своїх земляків. Недарма ж йому присвоєно звання «Почесний громадянин Голої Пристані». Миколу Степановича тут хвилює все: від економічних і побутових питань до культурних і духовних проблем. Адже вулицями цього міста ходять дружина, донька, зять, онук, його виборці. Понад чотириста звернень було до депутата обласної ради. І всі він вирішив позитивно, бо це були наболілі проблеми.

У нього дуже мало вільного часу. Вихідні і святкові дні Микола Степанович часто проводить серед виборців, виїжджає до віддалених сіл, щоб зустрітися з ветеранами війни, малозабезпеченими громадянами, багатодітними родинами. Йому скрізь раді і завжди приймають як найдорожчого гостя.

... Він сів у автомобіль. Треба поспішати на роботу. Звик бути у своєму кабінеті за півгодини до початку робочого дня. Сьогодні дружина. Ганна Пантеліївна, проводжаючи з ранку на роботу, дорекла: «Ти хоч ці вихідні побудь вдома, бо Микита вже скучив за дідом». Микола Степанович лише посміхнувся...

Вже тридцять п'ять років разом з дружиною, а познайомилися ще в студентські роки, коли працювали в будівельному загоні. Він — комісаром, а вона — кухарем. Від великого кохання народилася донька Оксана. Та найбільше потішило батька те, що вона вирішила піти його стежкою. Закінчила Національний транспортний університет за спеціальністю «Економіка дорожнього будівництва». Нині працює в Голопристанському райавтодорі. Зять — теж дорожник. Отже, тепер є з ким обговорити проблеми, поділитися сумнівами. Та й онук уже цікавиться дідусевими справами. Просить взяти його на робочі об'єкти.

Звичайно, за життя було всього. Та головне, що мрії здійснилися. І дім свій має, і неповторний сад. Саме зараз прийшли розуміння, майстерність, мудрість. І є велике бажання жити і творити для людей. Адже задумів багато. Тільки зараз зрозумів, чому у народі кажуть: життя прожити — не поле перейти. Поле його життя—це автомобільні дороги, мости, і все те, чим він живе.Микола Бетер — керівник Служби автомобільних доріг; депутат обласної ради — один з синів українського народу, який безмежно любить Україну, свою малу батьківщину і робить все, щоб держава і рідна Херсонщина, ставали багатшими, заможнішими і красивішими.