Володимироіллінські фермери та орендарі не вирощують люцерну. Самим косити сіно з різнотрав'я багатьом просто ніде.

У селі корова — практично в кожному дворі, а нерідко й по дві-три голови великої рогатої худоби, не рахуючи приплоду. Постійною роботою забезпечені далеко не всі місцеві мешканці працездатного віку. Для багатьох — кошти від реалізації молока є основною статтею доходів сімейного бюджету.

Молоко у корови на язиці. Щоб мати високі надої, худобу треба добре годувати. Літом виручає паша, а ось взимку без сіна не обійтися. Потрібно його 2-3 тонни на корову.

Такого дощового літа, як нинішнє, власників худоби могли б виручити пасовища. Тридцять місцевих селян взяли в оренду землі державної власності і заготовили на них сіно на зиму. Але самотужки займатися заготівлями корму не кожному по силах: Та й власний транспорт потрібен, щоб добиратися до пасовища, вивезти пров'ялену траву.

Ось і доводиться ВОЛОДИ-мироіллінцям купувати сіно, віддаючи за кожен двадця-тикілограмовий тюк 15-17 гривень. Недешево.