Сюди, до пам'ятної стели, встановленої біля входу до школи на честь Героя Радянського Союзу Йосипа Степановича Антипенка, Олександр Кравцов прийде 9 Травня разом з молодшим сином Сергієм. Прийде, як і щороку ходив з батьками, бабусею Дар'єю Марківною, аби покласти вінок, віддати шану та низько вклонитися своєму дідові-герою, який смертю хоробрих загинув у боях за Берлін.

Народився Олександр майже через 20 років по війні. Його мама Марія Йосипівна Кравцова була єдиною донькою Йосипа Степановича. Отож про діда знає лише з розповідей бабусі Дар'ї Марківни, солдатської вдови, яка душі не чула у двох своїх онуках (старший Олексій живе нині у сусідній Громівці). ІЇ донька рано пішла з життя, хлопці ще школярами були, тож виховувала їх Дар'я Марківна — людина надзвичайно доброї душі, якій Бог дав сили, терпіння та довгих років життя. Немає вже й її на цьому світі, тож тепер Олександр Анатолійович носить квіти до пам'ятного знаку діду-герою не з нею, а з сином-одинадцятикласником. Старший теж мешкає у Громівці, має сім'ю.

Про бойовий шлях дідуся розповідає та невеличка кількість документів та сімейних реліквій, які збереглися у родині. Напередодні свята Перемоги дістає Олександр Анатолійович невеличку теку, вкотре перечитує. У потертій книжці «Вкарбовані у вічність», випущеній у 1974 році, містяться нариси про подвиги Героїв Радянського Союзу — уродженців Херсонської області. На 12-ій сторінці — невеличке фото, біографічні дані і півтористорінкова розповідь підзаголовком «Відважнийзв'язківець». Восени 1943-го Йосипа Антипенка зарахували телефоністом роти зв'язку 1052-го полку 301 -ї стрілецької дивізії. Сержант брав участь у форсуванні Дніпра, визволенні правобережної Херсонщини, Миколаєва, Одеси. У складі 1-го Білоруського фронту відважно бився за міста і села Польщі, на підступах до Берліна.

...Лишались лічені дні до переможного закінчення війни. Запеклі бої точились у самому лігві фашистського звіра. 27 квітня 1945 року сержант Антипенко забезпечував телефонний зв'язок командира полку Героя Радянського Союзу підполковника Пешкова з командирами стрілецьких батальйонів. Ворожі снаряди в чотирьох місцях порвали телефонну лінію. Антипенко, як завжди, швидко усунув пошкодження кабелю. В одній із сутичок був легко поранений, але поля бою не залишив.

29 квітня, коли підрозділи, штурмуючи будинок за будинком, просувались вперед, противник кілька разів виводив з ладу зв'язок. На лінію першим поспішав Йосип Степанович. І, незважаючи на автоматний вогонь, вибухи мін і снарядів, усував пошкодження.

У цьому бою хороброго бійця було тяжко поранено в живіт, але, переборюючи біль, він дістався до командира роти і доповів про виконання поставленого завдання. Через кілька хвилин сили залишили воїна. Герой помер на руках друзів, до кінця виконавши свій обов'язок.

Там, у Берліні, в одній з братських могил, його й поховали. Радянський уряд високо оцінив мужність славного сина, присвоївши йому посмертно звання Героя Радянського Союзу».

Ось Грамота Президії Верховної Ради, надіслана у 1947 році на ім'я бабусі, в якій повідомляється про присвоєння її чоловікові, який загинув смертю хоробрих, звання Героя Радянського Союзу — «для зберігання як пам'ять про чоловіка-героя, подвиг якого ніколи не забудеться нашим народом». Цей документ — єдине офіційне підтвердження високого звання. Замість Золотої Зірки Героя у нащадків залишився лише акт про те, що у 1965 році нагороду передано до Херсонського обласного історичного музею. Зберігається у сім'ї лист Д. М. Антипенко з обкому партії та облвиконкому, в якому керівники області вітають її із 30-річчям Перемоги та пишуть: «Схиляємо голови перед світлою пам'яттю чоловіка, який загинув на фронті. Пам'ять про нього навічно збережеться у серцях вдячних людей».

Пам'ять про Йосипа Антипенка воскресенці шанують і бережуть. У селі встановлена пам'ятна стела, одна з вулиць названа його ім'ям, у шкільному музеї є стенд, присвячений герою-земляку.

Його онук Олександр Кравцов та правнуки Олександр і Сергій, інший онук — Олексій Кравцов та його діти, що живуть у Громівці, гордяться своїм героїчним дідом та прадідом. Склалося так, що після смерті вдови героя Олександру Анатолійовичу випало відчути всю шану людей за героїчний подвиг свого предка у роки війни. У 2000-у році у Херсоні відкривали Алею слави. Запросили на урочистості й Олександра Кравцова. На одній з плит, встановлених на честь Героїв Радянського Союзу — жителів області, прочитав він ім'я свого діда Й. С. Антипенка. Ще раніше їздив до однієї з шкіл Херсона, де відкривали музей бойової слави. Побував і на урочистих зборах з нагоди 65-ї річниці визволення Новотроїцького району від фашистських загарбників. Емоційним піднесенням, приємними хвилюваннями і відчуттям гордості за свій рід запам'яталася Олександру Олексійовичу урочиста сесія районної ради, що відбулась у березні цього року, на якій йому, як нащадку Й. С. Антипенка, вручили знак «Почесний громадянин Новотроїцького району».

Як г більшість сільських жителів, Олександр Кравцов звичний до роботи. Працював у колгоспі зварником. Зараз перебивається сезонними підробітками за спеціальністю, тримає корову. Він разом із сином Сергієм живе у дідовій хаті. Стоїть вона біла-біленька, вікна і фронтон сяють яскраво-синім кольором, у дворі — чистота і зразковий порядок. У цьому теж виявляється повага онука та правнука до світлої пам'яті свого діда-героя.