|
«В душі моїй живая сила»
12:01 / 01.11.2021
До 160-річчя від дня народження Дніпрової Чайки (Людмили Василевської-Березіної (1861-1927)) – української письменниці, педагога, фольклориста, громадської діячки 1 листопада виповнюється 160 років від дня народження української письменниці Людмили Олексіївни Василевської (дівоче прізвище Березіна) – відомої під псевдонімом Дніпрова Чайка. Її талант, художня майстерність і творчість стали помітним явищем у мистецькому й літературному житті XIX століття. Вона була сучасницею Б. Грінченка, Лесі Українки, І. Нечуя-Левицького, І. Франка, однодумцем А. Грабенка (Конощенка), Софії Русової, І. Тобілевича (Карпенка-Карого), плідно співпрацювала з М. Грушевським, М. Коцюбинським, М. Лисенком, Оленою Пчілкою, М. Старицьким.
Людмила Березіна народилася 1 листопада 1861 р. на Миколаївщині в родині священика. Через кілька років родина переїхала до Таврії, «слобідку Стару, або Малу Маячку…Отут пройшло моє дитинство на половину, бо друга відбулася в Одесі». Навчалася у Херсонській жіночій гімназії, згодом у спеціальній школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі. Закінчивши Одеську гімназію в 1879 році, майбутня письменниця розпочала педагогічну діяльність – спочатку як приватна вчителька, потім працювала в сільських школах Херсонської губернії, пізніше на Одещині, в Бессарабії. У 80-х роках Людмила Олексіївна брала участь в учительських з’їздах у Херсоні, в Олешках і Одесі. На одному з таких з’їздів вона познайомилася з майбутнім чоловіком – Феофаном Олександровичем Василевським, губернським статистиком, письменником й публіцистом (псевдонім – Софрон Круть). У 1885–1887 рр. і 1895–1908 рр. подружжя мешкало в Херсоні, де активно займалися літературною творчістю та етнографічними дослідженнями. У цей період Дніпрова Чайка, зближується з представниками Херсонської народницької громади: Андрієм Грабенком (Конощенком), Борисом Грінченком, Дмитром і Оленою Марковичами та здійснює просвітницьку діяльність. Разом із чоловіком поширює освіту і книги, збирає пам’ятки фольклору південних слов’ян, організовує наукові експедиції, бере участь в археологічно-етнографічних з’їздах тощо. Людмила Олексіївна багато подорожувала, часом їй доводилося жити в різних куточках українського Півдня. Мешкала на Київщині, Херсонщині, Одещині. А ще був Кавказ, Крим, Олександрівськ – нинішнє Запоріжжя. Усі мандрівки давали їй можливість збирати фольклорні матеріали. Закохана з дитинства в українське слово, народну пісню, казку, легенду, притчу, вона стає берегинею фольклорного спадку народу, виступає носієм народнопоетичної творчості, займається пошуковою діяльністю, збираючи фольклорний матеріал у різних регіонах. Людмила Олексіївна щиро вірить у своє покликання і у «Записній книжці» зазначає: «Виростуть і в Дніпрової Чайки колись крильця – та ще які: паперові!». Години натхнення для неї є «справжнім святом», їх вона порівнює з атрибутами весілля: «Моя горілка – чорні чорнила, весільна шишка – хороша книжка, весільне гільце – легеньке пірце». Письменницька творчість Дніпрової Чайки розпочалася в Одесі. Першою літературною спробою є поезія «На смерть Тургенєва», яку вона написала в двадцятирічному віці. Вірш був надрукований у 1883 році в газеті «Одесский вестник». У 1885 році в одеському альманасі «Нива» надруковані вірші Людмили Березіної «Вісточка» і «Пісня», оповідання «Знахарка», підписані псевдонімом Дніпрова Чайка. Це стає початком її становлення як письменниці. Дослідники творчості письменниці вважають, що витоки псевдоніма пов’язані з місцем її проживання, а також з духовними орієнтирами ідейно-художніх і творчих шукань мисткині. Зокрема в селі Збур᾿ївка, розташованому біля гирла Дніпра, завжди було багато чайок. Звідси й походження чарівної Дніпрової Чайки. В Одесі письменниця плідно співпрацювала з Михайлом Комаровим – відомим українським бібліографом, фольклористом, етнографом, перекладачем, видавцем, культурним і громадським діячем. Людмила була одним з його респондентів й збирала матеріал для Словника російсько-української мови М.Уманця і А.Спілки, який був надрукований протягом 1893-1898 років у чотирьох томах у Львові. У створенні цього словника брала участь велика група інтелігенції Києва, Умані, Одеси. Організатором словникової справи був М. Комаров. М. Уманець і А. Спілка – псевдоніми, перший – М. Комарова, другий – колективу його співавторів, «Адеської Спілки». Творча спадщина Дніпрової Чайки за обсягом невелика, водночас різножанрова та тематично розмаїта. Більша частина – це поезії, проте цей жанр не є основним, це швидше вияв потреби у викладі думок, почуттів, настрою. Найулюбленішою в її творчій роботі була мала проза. У 1919 році у передмові до авторського видання творів вона зазначає: «Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я-ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були тим «не можу мовчати», що примушувало хапати перо серед глухої ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу». Своїми оповіданнями письменниця заявила про себе у новому жанрі в українській літературі – поезії у прозі, так званій «ритмізованій прозі». У цьому жанрі Дніпрова Чайка дебютує циклом «Морські малюнки» (1887). Її «ритмічні мініатюри», свіжа морська тематика, романтичний мотив та ліричність надали творам новизни, оригінальності, що справило на сучасників суттєве враження. Поезія в прозі Дніпрової Чайки унікальне явище, творчий і своєрідний експеримент митця, що приніс їй славу. У своїй ліричній прозі вона майстерно розробляла й жанрові новоутворення. Приміром, оповідання-казка («Дивний ткач», «Таємниця», «Скеля», «За душу»); оповідання-легенда («Тополі», «Дві птиці», «Дівчина-чайка», «Мара», «Морське серце»), монолог-сон («Снище»); оповідання-притча («Собака», «Миша», «Шпаки»); пейзаж-казка («Суперечка», «Хвиля»); пейзаж-сповідь («Гармонія»); пейзаж-алегорія («Образ великого», «Струмок», «Плавні горять», «Дві крапельки») та ін. Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Для найменших писала казки, вірші, лібрето дитячих опер («Коза-дереза», «Краплі-мандрівці», «Пан Коцький», «Весна красна»). Головна ідея її творів для дітей – перемога добра над злом. Творчі зв’язки єднали Дніпрову Чайку з основоположником української музичної культури М. Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки композитор створює свої три дитячі опери, які були написані з 1888 по 1892 рр. («Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна»). 1920-1927 роки… Це – час постійного протистояння хворобі та боротьби за активну життєву позицію. Про цей період Дніпрової Чайки Олег Килимник писав: «На початку 20-х років Дніпрова Чайка була прикута до ліжка і нічого не могла писати. Однак творчі пориви не залишили її до останнього подиху життя. Вона збирається упорядкувати все написане нею, домовляється з київським видавництвом про випуск нового зібрання творів…». Творчість Дніпрової Чайки постійно була в полі зору відомих на той час письменників, науковців, критиків. Зокрема Г. Коваленко-Коломацький та І. Франко ставили її постать поряд з М. Коцюбинським, Оленою Пчілкою, Людмилою Старицькою, Лесею Українкою. Крім того, її поціновувачами були Б. Грінченко, С. Єфремов, П. Житецький, М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький. У спогадах Г. Коваленка-Коломацького читаємо, що письменниця була талановитою, скромною, сердечною, щирою, життєрадісною людиною. Свою діяльність на літературній ниві вона вважала мікроскопічно малою, проте щиро й скромно зізнавалася, що пропагувала українство, як могла. Твори Дніпрової Чайки та що читати про письменницю?Незважаючи на несприятливі умови для видавничої справи в Україні в ті часи та надзвичайну скромність письменниці щодо публікацій творчих здобутків на широкий загал, за життя вона все ж таки друкується в журналах, альманахах, літературних збірниках Києва, Одеси, Чернігова, Львова. У 1905 році у Києві виходить друком збірка оповідань «Чудный» коштом журналу «Кіевская Старина» у друкарні Н.А. Гирича. А згодом, у 1919-1920 роках видавництво «Дзвін» (м. Київ) опубліковує два томи творів Дніпрової Чайки, до яких входять оповідання та поезії в прозі. Одним із перших, хто помітив талант письменниці, був Іван Франко. Він стежив за її творчим розвитком, писав про це і помістив декілька творів письменниці в свої «Акорди: антологія української лірики від смерті Шевченка», яка охоплює півстоліття розвитку української поезії та включає 88 імен. Збірка вперше вийшла друком у 1903 р. у Львові. На теперішній час маємо репринтне видання антології з усіма особливостями оформлення попереднього, що вийшло друком у київському видавництві «ВД Особистості» у 2008 р. У 1929 році у видавництві «Час» (м. Київ) вибрані твори Дніпрової Чайки опубліковує український письменник, перекладач Михайло Івченко. Біографічний нарис складається зі спогадів сучасників про Людмилу Олексіївну, зокрема фольклориста і громадсько-політичного діяча Андрія Конощенка, письменника, журналіста, громадського діяча Гр.Коваленка-Коломацького. «Вона користувалася рясною добірною мовою, вона чуйно нанизувала слово до слова, надаючи своєму стилю запашної, рясної (але ніяк не кричущої) лексики… Вона бачила світ мудрим оком, бо й сама була мудра, як мудра природа, як мудра квітка, що виросла десь у тіні під кущем. І тому вона співала, як те море “про волю, гнів і, кохання, і довгу борню”» – пише М. Івченко. Найповніше видання у двох томах припадає на 1931 рік. Його упорядковує літературознавець Роман Шевченко, якого вважають одним із перших дослідників художньої спадщини Дніпрової Чайки. Видання вийшло друком у Харкові у видавництві «Рух». У біографічно-критичному нарисі Р. Шевченко здійснює аналіз творчості письменниці, подає біографічні відомості з її життя, повну впорядковану бібліографію письменниці і автобіографічні матеріали із «Записної книжки». У виданні використано рукописний архів Дніпрової Чайки, який зберегла її донька Оксана Іванова. «Твори Дніпрової Чайки, писані на зламі двох соціально-економічних епох, становлять цікавий і цінний документ для історії українського літературного розвитку» — зазначає Р.Шевченко. Чимало для вивчення спадщини авторки зробив Володимир Пінчук, який цікавився її творчістю впродовж багатьох років. Постать літераторки дослідник висвітлює у численних статтях. А в 1984 році виступає з монографією «Дніпрова Чайка. Життя і творчість» (Київ), у якій уперше запропонував ґрунтовне дослідження творчого й життєвого шляху Дніпрової Чайки. Дніпрову Чайку розглядає як оригінальну та своєрідну письменницю демократичного напряму з реалістично-романтичним відображенням навколишньої дійсності, розкриває її погляди як педагога, висвітлює активну фольклористичну діяльність, не обходить увагою і її зауваження стосовно збереження пам’яток історичної минувшини. Збірка «Дніпрова Чайка. Твори» (Київ, 1960) охоплює більшу частину творів Дніпрової Чайки: оповідання, поезії в прозі, поезії, перекладні поезії і твори для дітей, яку упорядкував український критик та літературознавець, доктор філологічних наук Олег Килимник. У передмові він детально зупиняється на розкритті суперечностей її світогляду, аналізуючи при цьому доробок авторки. Твори Дніпрової Чайки перевидаються у 1987 році. У передмові до збірки «Дніпрова Чайка. Вибрані твори» (м. Київ) Надія Вишневська подає аналіз прозових творів, звертається увага на їхні стильові особливості, тематику, традиційність чи новаторську манеру написання. Поезії в прозі відзначені оригінальністю за змістом, досконалістю за формою, ритмічністю, мелодійністю, фантастичністю, казковістю. Стисло аналізуючи поетичну творчість, літературознавець зауважує, що вона «характеризується оригінальністю образів, багатством строфіки і ритміки». Загалом дослідниця зазначає: «Літературна спадщина Дніпрової Чайки невелика за обсягом, але вагома своїм реалістичним змістом, демократичними ідеями. Краща її частина по праву входить у духовну скарбницю українського народу». Окрему сторінку Дніпровій Чайці відводиться й у книзі письменника й літературознавця Валерія Шевчука «Із вершин та низин: книжка цікавих фактів із історії української літератури» (Київ, 1990). У короткій фактологічній оповіді «Зо всіх вітрів хапала мелодії» дослідник подає цікавий матеріал з життя письменниці, розкриває її ставлення до української пісні та її вплив на формування естетичних смаків поетеси. Про Дніпрову Чайку пише Ол. Луговий (Олександр Овруцький-Швабе) в книзі «Визначне жіноцтво України: історичні життєписи» (Київ, 2007). Ця книжка, що вперше побачила світ у Торонто 1942 року, тепер видається в Україні. Це своєрідний літопис життя і діянь найвизначніших жінок України від княжих часів і до перших десятиліть XX сторіччя. Книга охоплює понад двісті персоналій, одна з яких – Людмила Василевська-Березіна. Автору публікації вдалося досить стисло, але цікаво подати основні роки життя та творчості письменниці, доповнюючи їх цікавими біографічними фактами та власними зауваженнями. На думку літературознавця, в її художньому спадку «відбивається три джерела – море, Дніпро та власні духовні відчуття». Твори Дніпрової Чайки для дітей зібрала й упорядкувала Ольга Колініченко «Дніпрова Чайка. Проводи Сніговика-Снігуровича: для молодшого та середнього шкільного віку» (Київ, 2009). Книжка вийшла друком у видавництві «Школа» в серії «Хрестоматія школяра» і містить твори письменниці, що увійшли до шкільної програми. Підручник для студентів вищих навчальних закладів доктора філологічних наук, професора, критика, педагога Юрія Коваліва «Історія української літератури: кінець XIX – поч. XXI ст.: у 10 т. Т. 3: У сподіваннях і трагічних зламах» (2015). Літературознавець, відійшовши від ідеологічного трактування спадщини Дніпрової Чайки, представляє її в новому ракурсі: вказує на елементи неоромантизму, оптимістичний пафос, стимуляційну риторику, соковиту мариністику, увиразнюючи та виокремлюючи твори з-поміж інших. Фольклористична діяльність Дніпрової Чайки висвітлюється в підручнику Мар’яни Лановик та Зоряни Лановик «Українська усна народна творчість» (Київ, 2006). Світлана Герасимова, провідний бібліограф відділу соціокультурної діяльності Одеської національної наукової бібліотеки. |
Пошук:
Автор
По данным Международной федерации диабета (IDF) за 2021 год, от диабета страдают 10,5% людей в возрасте от 20 до 79 лет и половина из них не знает об этом. Согласно прогнозам, к 2045 году этим заболеванием будет болеть на 46% больше — каждый восьмой взрослый или 783 миллиона человек. Эта перспектива пугающая, но не удивительная, учитывая текущую ситуацию
Під егідою Міністерства культури та інформаційної політики України, Одеська національна наукова бібліотека, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Державна наукова установа «Книжкова палата України імені Івана Федорова» за сприяння Одеської обласної державної адміністрації, Одеської обласної та Одеської міської рад, Українського інституту книги, Всеукраїнської громадської організації «Українська бібліотечна асоціація» та Всеукраїнської громадської організації «Бібліополіс» проводять Всеукраїнську виставку-форум «Українська книга на Одещині».
Презентація 8-го видання проєкту «Стара Одеса у фотографіях» зібрала повний зал в Одеській національній науковій бібліотеці
3 квітня 2024 року в головному читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки відбулося відкриття персональної виставки картин художника, члена НСХУ Володимира Василенка «Палітра рідного міста». Володимир Сергійович – учасник багатьох всеукраїнських та регіональних виставок. Роботи митця знаходяться в приватних колекціях України та зарубіжжя.
Одне з провідних українських виноробних підприємств SHABO провело серію дегустацій, присвячену 20-річчю компанії.
У період війни, коли багато людей втратили свої сталі засоби існування, вистава «Ось Таке Мистецтво» дала простір надії на новий початок. Вистава відбулася в Одесі 22 березня 2024 року.
|
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
© 2005—2024 S&A design team / 0.012 |