Коли з нас хочуть висмоктати всі ресурси, то кажуть, що ми з росіянами один народ... Хибне розчарування суспільства в минулій владі переросло в реальний розпач за влади нинішньої... Засновник етнофестивалю «Країна Мрій», лідер рок-гурту ВВ Олег Скрипка відповів на запитання УНІА.

СТРАШНО ЧИТАТИ НОВИНИ ПРО ТЕ, ЩО НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ ПОЧАВСЯ ТИСК

- Пане Олегу, чи відчули Ви якісь зміни в культурному світі з приходом нової влади в Україні?

- Ні, поки що не відчув. Мені тільки новини страшно читати, бо, судячи з них, на українську мову все ж таки почався тиск. Взаємодія культури і влади взагалі завжди була мінімальна, і зараз це не змінилося. Я б сказав, що нова влада нейтрально ставиться до культури.

- Усе українське сьогоднішня влада намагається витиснути... Чи можна буде, на Вашу думку, зі зміною влади швидко повернути все на свої позиції? Чи цей процес відкине нас дуже далеко?

- Гадаю, спершу нам треба озвучити й визнати, що українська мова — справді зникає. Український народ — це великий народ, але зараз він втрачає свою мову та самоідентифікацію. Потрібно, щоб українці цей факт усвідомили, а не ігнорували. А вже після озвучення ситуації можна здійснювати кроки щодо порятунку мови та культури.

МОВУ ТРЕБА ЗАНЕСТИ ДО ЧЕРВОНОЇ КНИГИ Й РЯТУВАТИ

- Хто це має озвучити?

- Ось я, наприклад, озвучив. Треба, аби всі — на рівні пересічних громадян — усвідомили, що наша мова реально зникає. Її треба рятувати так, як рятують рідкісних тварин, занесених до Червоної книги. Я не науковець, але за моїми спостереженнями, якщо так буде й далі, то через 20-30 років українською мовою не користуватимуться, бо сьогоднішні процеси відбуваються дуже швидко. — Ви фактично відкрито підтримували Юлію Тимошенко на виборах. Зараз не жалієте про це, у Вас не має з цим проблем? — Треба зізнатися, що швидше Юля Тимошенко підтримувала мої проекти. Я б сказав, у нас з Юлею Володимирівною була творча співпраця. Прямою агітацією я не займався. — Московський патріарх Кирило захотів перейменувати вулицю Мазепи, бо там розташована Лавра. Якщо все-таки наша влада послухає і її перейменують, то про що це свідчитиме?

- Гадаю, перейменують. І ні про що нове це не свідчитиме.

КОЛИ З НАС ХОЧУТЬ ВИСМОКТАТИ ВСІ РЕСУРСИ, ТО КАЖУТЬ, ЩО МИ З РОСІЯНАМИ ОДИН НАРОД

- Посол Росії в Україні Зурабов заявив, що українці і росіяни — один народ. Ви часто буваєте в Росії, чи відчуваєте, що ми один народ?

- Якщо навіть міста дуже відрізняються, то що вже говорити про країни. Сказати, що ми один чи не один народ, — це велика абстракція. Зрозуміло, що будь-яка позиція грунтується на політичному інтересі: якщо ми хочемо об'єднати Україну з Росією і дозволити висмоктати з нас усі ресурси, тоді ми кажемо про єдиний народ». А якщо прагнемо незалежності України — говоритимемо, що ми все ж таки різні народи й живемо в різних державах.

- Чи хочете Ви, аби ваші діти вивчали в школі ту історію, яку намагається написати міністр освіти Табачник? Де Шухевич, Бандера — убивці, колабораціоністи, а Сталін — великий переможець-полководець? — Знаєте, нам у школі ще більшу ахінею викладали. І нічого — ми виросли нормальними. Усе одно залишаться альтернативні джерела інформації. Ясна річ, що це маніпулювання суспільною свідомістю, аби люди повісили собі георгіївські стрічки на антени авто... Гадаю, мої діти будуть розумними і розбиратимуться в історії своєї країни. Я їм допоможу в цьому.

- Нещодавно Лесь Подерв'янський сказав, що треба ліквідувати наше Міністерство культури і туризму, тому що воно неефективне, а реформувати його не можливо. Як вважаєте Ви?

- Приміщення Міністерства культури можна просто здати в оренду, а ці гроші пустити на потреби культури... Жартую Безумовно, повинна бути якась така структура і, безумовно, Міністерство культури щось робить, але ми це не дуже помічаємо. Мінкультури є рудиментарним державним органом, який успадкував радянську систему своєї роботи і не змінює її. Виходить так, що люди культури перебувають у авангарді суспільства, а міністерство в авангарді не працює. Тому ми й не помічаємо роботи Мінкультури. Наше міністерство настільки архаїчне, що не має впливу на сучасний культурний клімат країни. — Чула думку, що міністром культури має бути людина, яка користується авторитетом у суспільстві. — Вважаю, що міністром культури має бути геніальний чиновник-менеджер, бо це адміністративна робота. Також це має бути людина культурна, яка розбирається в різних галузях мистецтва — від театру до джазу. Це має бути талановитий стратег, який б розписав свою роботу на кілька років уперед і зумів утілити цей план у життя.

РОЗЧАРУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА В МИНУЛІЙ ВЛАДІ ПЕРЕРОСЛО В РЕАЛЬНИЙ РОЗПАЧ

- Чи змінилася Ваша «країна мрій» (я не маю на увазі фестиваль), про яку Ви часто говорите, з приходом нової влади, чи не захотілося Вам перенести її десь за межі України?

- Безумовно, з приходом нової влади зросла кількість емігрантів. Те псевдорозчарування, у якому суспільство перебувало за минулої влади, тепер перейшло в реальний розпач. Я маю на увазі людей, які мріяли з будувати з України демократичну державу. Чи я б емігрував?.. Поки є можливість працювати в Україні, я працюватиму. Мені б хотілося не емігрувати, а експортувати український культурний продукт. Нині я маю таку можливість. Цього року в мене було дуже багато поїздок по різних країнах і ще багато планується. Я б узагалі радив українцям більше подорожувати. Це дає гарну можливість об'єктивно споглядати себе збоку.

- Цього року вхід на фестиваль «Країна Мрій» буде платним. Вам так важко було знайти спонсора?

- Платний вхід на культурний захід — це нормально, до того ж сума помірна. Те, що відбувалося з «Країною Мрій» до цього року, тобто безкоштовний вхід, — просто диво... Але українці мають усвідомити, що такі речі безкоштовними рідко бувають. Ми шість років поспіль робили фестиваль безкоштовним для людей, це дуже багато означає... Я завжди виступав не лише організатором, а й інвестором, вкладаючи власні гроші. Також дуже допомагали спонсори. Сьогодні «Країна Мрій» — це традиційний фестиваль, і треба, щоб він самоокуповувався. Якщо він не окуповуватиметься, то просто зникне. Такий принцип: усі речі, які не мають грошового обігу, зникають. Ми побачимо, як ітимуть справи. Якщо все буде вдало, то фестиваль отримає путівку в подальше життя. Нам потрібна стабільність і розуміння обсягів бюджету, аби кожного наступного року ми могли впевнено будувати програму. — Що Вам особисто найбільше хочеться відвідати на «Країні Мрій»? — Мені хочеться відвідати все, бо все цікаво і все мені подобається, але, на жаль, я ніколи не встигаю цього зробити. Торік я взагалі не був на фестивалі, і цього року на другий день мене теж не буде — ми з ВВ їдемо на «Нашествіє — найбільший російський рок-фестиваль, потім — на «Слов'янський базар» у Білорусі. Цього року, 10 липня, обов'язково хочу подивитися майстрів. Я зможу щось оглянути, придбати й навіть горщика зліпити. Також ознайомлюся з автентичними колективами.

ІЗРАЇЛЬТЯНИ ПРИЙШЛИ ДО НАС ІЗ КІПАМИ Й У ВИШИВАНКАХ

- Якби Ви виграли мільйон доларів, що б ви за ними зробили?

- Те, що й зараз... Я роблю фестивалі. Якби в мене не було мільйона доларів, я б цього робити не міг, бо фестивалі та інші музичні проекти — це дуже дороге задоволення. Часто потенційні інвестори питають: «Напишіть нам кошторис, ми хочемо співпрацювати». Ми пишемо кошторис, і вони дивуються. Люди просто не розуміють, що для того, аби зробити якісне свято, треба вкласти гроші.

- Де Ви відпочивали востаннє?

- Кілька днів тому був на Азовському морі в Запорізькій області в селі Кирилівці. Я грав дискотеку, і заодно два дні вдалося відпочити. Мушу сказати, що я закохався в Азовське море. Супер! В Україні є купа невикористаного туристичного ресурсу... Порівнюю Україну, наприклад, з Угорщиною, Чехією, де взагалі моря немає, а в нас є аж два. У Франції Середземне море таке холодне, а в нас тепле... Я дуже люблю тепле море. Тому на Азовське море обов'язково треба їхати відпочивати! До Азовського я був у Ізраїлі. Ми там грали концерт. Але в Ізраїлі є свій мінус -надто вже спекотно. Море дуже класне, але виходити з води небезпечно.

- І як ізраїльтяни Вас сприйняли?

- Глядачі набивали зали — у кіпах, вишиванках, з блакитно-жовтими прапорами — усі разом, піднявши вгору запальнички, співали «Горіла сосна, палала». Дуже класно! Там пройшли два концерти. Наші ізраїльські фанати буквально носили нас на руках. Організатори туру нам зробили непогану екскурсію... В Ізраїлі, виявилося, є чимало українських ресторанів, клубів та україномовних людей. Ми сім років не були в цій країні. І нас дуже чекали.

- З ким би Ви хотіли заспівати?

- Було б класно заспівати зі Стінгом чи «Рамштайном»... Та можна, звичайно, багато про що мріяти. Але все ж таки торік я співав з Ману Чао на фестивалі «Створення світу».

ЯКБИ Я БУВ ПРЕЗИДЕНТОМ, ЗАЙНЯВСЯ Б ІНФОРМАЦІЙНОЮ ПОЛІТИКОЮ

- Ким Ви себе бачите через років тридцять?

- Тридцять?.. Якимсь дідусем стареньким. Але я сто відсотків їздитиму на мотобайку. Гадаю, на той час уже будуть електричні мотоцикли. Я продюсуватиму. І можливо, зніматимуся в кіно.

- Якби Ви стали президентом, які перші укази видали б?

- Я не зовсім знаю, як працює президент... Але перше, що б я зробив — зайнявся б інформаційною політикою, що й робить сьогоднішня влада. Минула влади на це уваги якраз не звертала, тому й програла.

- Що для Вас краще — п'ятизірковий готель на фешенебельному курорті чи хатинка в джунглях?

- Комфорт — справа відносна. Часто буваю в п'ятизіркових готелях, де не відкриваються вікна, а кімнати насичуються повітрям з кондиціонера, плюс кондиціонер гуде так, що неможливо заснути. У таких готелях я не можу перебувати. А може бути хатинка в джунглях, де купа комах і теж не можна заснути. Тому від зірковості нічого не залежить. Я багато подорожую, і комфорт мені коштує життя...

- Що таке для Вас щастя?

- Щастя для мене — це дуже проста й водночас складна річ — реалізація задумів. Коли є бажання щось реалізувати і коли є можливості для цього. Потім, коли я спостерігаю результат того, що спочатку видавалось нереальним, я дуже щасливий.

- Чи існує життя після смерті у Вашій філософії буття?

- Безумовно. Але про форми цього життя можна сперечатися... Наприклад, на побутовому рівні — Шевченко живе після смерті. Ми його пам'ятаємо, читаємо, шануємо. І Гітлер живе після смерті, та інші гарні й не дуже гарні люди. І не лише тому, що ми їх згадуємо, а навіть за законами фізики: усе, що ми думаємо про них, говоримо — є вібрацією. Це означає, що вони реально існують, хоча й безтілесно. Їхні імена залишаються в суспільстві. Недарма кажуть, що треба посадити дерево, побудувати будинок... Таким чином ти просто залишаєшся в еманаціях. Людина ж народжується таким маленьким клубочком, потім росте-росте і розростається більше за своє тіло через свої справи. Таким чином, старіє і втрачає своє тіло протягом усього життя. Я багато спілкувався зі старими людьми, і їм не страшно помирати, тому що вони існують уже поза тілом, хоча воно ще функціонує. У такому розумінні потойбічне життя в мене сто відсотків є. А чи є якісь планети з різними духами, демонами, як ми це можемо прочитати в різній езотеричній чи фантастичній літературі — це невідомо... Перевіримо.