В редакцию «Южной правды» поступило обращение народного депутата Украины Р. Е. Забзалюка, в котором высказана точка зрения парламентария на процессы, происходящие в государстве и обществе после выборов Президента Украины.

В обращении говорится:

- Промайнуло майже сто днів з того часу , як до влади в країні прийшла нова команда, і що ж принесла вона нашій країні? Запроваджені нинішньою владою схеми і методи правління призводять до вкрай небезпечного поглиблення в нашому суспільстві протиріч. І вже не соціально-політичного, а відвертого національно-патріотичного характеру. Констатація невтішна — країна, що перебувала, власне кажучи, тривалий час у стані жорсткого політичного протистояння, нині втягнута в стан визріваючого трагічного конфлікту зі всіма діалектичними ознаками відповідних періодів — холодної та гарячої.

Можливо, хтось заявить, що такі думки — це типова опозиційна риторика! Однак, якщо провести хоча б поверховий аналіз останніх подій, природи походження та стилю діяльності самої команди Віктора Януковича, то прогноз розвитку найближчих сценаріїв досить таки невтішний, в першу чергу, і для них самих.

Отже, події останніх місяців. З чого ж вони почали? А саме з нехтування Конституції та законів.

В ще недалекому минулому нинішній спікер, посідаючи на цьому ж спікерському стільці, волав депутатам: «Не ґвалтуйте мене!». На цей раз, в цьому сенсі, він відігрався у повній мірі. Адже на очах усіх громадян країни та міжнародної спільноти регламент ВР був суттєво відкорегований під корпоративні завдання. Фактично регламент підмінив Основний Закон країни. Як результат — в парламенті утворюється «тушкова більшість». Загалом за два місяці такої «демократії понад 68 разів грубо порушувались і нехтувались у Верховній Раді процедури розгляду питань, голосувань та прийняття рішень. А після відмови надати опозиції відповідні десять комітетів (що виписано їх же регламентом), які дозволяють здійснювати хоча б якийсь контроль за діями влади, парламент перетворюється в нижню палату Адміністрації Президента.

Далі ще гірше. Почали дарувати зарубіжним центрам впливу: «Запаси збагаченого урану?! — Будь ласка, дарю!», «Хочете Севастополь?! — Крим віддаю! Атомну, енергетичну та авіаційну галузі?! Нема питань — ваша!», — упереджуючи, повідомили своїм роботодавцям в білокамінній.

Яким буде їх наступний крок? Швидка побудова глобальної корупційно-кланової піраміди, що взагалі підмінює систему державного устрою, як таку. І комуністи тут як тут — згодились для таких «славетних» справ. І недарма за звичай в наших областях, містах та районах одні з найбагатших і впливовіших — це ті родини, представник яких перебував або перебуває на керівній адміністративній посаді, в правоохоронних органах, прокуратурах, меріях і таке інше.

Відступаючи від теми, нагадаю, що саме тому низка законопроектів, спрямованих на публічне декларування доходів і витрат чиновниками та членами їх родин, навела такий жах серед подібних, що була заблокована у Верховній Раді.

А далі репресивна машина здійснює законодавчий та податковий тиск на малий і середній бізнес, утворюючи штучні умови для виштовхування підприємницької діяльності в тінь та водночас прибираючи потенційних конкурентів в бізнес-інтересах цієї піраміди. Після чого централізовано спускають плани щомісячних «грошових надходжень» в центр. В результаті мільярдний готівковий потік концентрується в руках невеликої групи олігархії, яка в свою чергу виводить ці колосальні фінансові ресурси за кордон, де вони осідають на офшорних рахунках керманичів піраміди. Частина з цих коштів знову направляється в Україну під виглядом інвестицій зарубіжних компаній з метою отримання швидких надприбутків через підконтрольні вітчизняні банківські структури, оборудок з дерибану державного майна, прокручування в комерційних структурах, що практично не сплачують податки, знаходячись під «дахом» піраміди. Левова ж частина капіталів, виведених пірамідою з країни таким шляхом, залишається за кордоном, де йдуть жваві спроби їх легалізації. Я вже не говорю про суттєві додаткові щоденні фінансові підживлення піраміди відкатами, хабарями, контрабандою, дерибаном землі і комунальної власності, спекуляціями з коливаннями гривні і таке інше. Ну просто омріяна нірвана!

Невід'ємною умовою для існування такої піраміди є репресії — політичні, економічні, соціальні; розбрат та ворожнеча в громадсько-політичному просторі; зубожіння населення, адже бідноту легше купляти при потребі; знищення демократичних основ та тотальний контроль над ЗМІ. Для виконання зазначених завдань пускають в хід весь арсенал пригнічення. Головною ідеєю була і залишається доктрина «розділяй та володарюй!». Один з її постулатів — «братські стосунки» Росії і України, що насправді не мають жодного відношення до змов, які укладають нині, побратавшись, олігархи України та Росії. Недарма вони провели свою нараду у готелі, з, безперечно, глибокою національно-патріотичною назвою — «Хаят». Братання відбулось якесь однобоке, там були наголошені інтереси на нашій території саме російських олігархів, а Віктору Федоровичу навіть винесена догана в знайомому усьому світу почерку роботи Кремля: «будете работать так, как нам надо!..» — за спробу натякнути, що було б непогано олігархам якось порівну ділити. До речі, там недвозначно дали зрозуміти, що російським бізнесменам потрібна більш жвава діяльність в Україні з урахуванням далекоглядних імперських планів. Як вони вміють більш жваво втілювати такі інтереси, вже добре відомо в наших бізнес-колах. Зокрема, на Миколаївщині, де російські бізнесмени вщент розорили Чорноморський суднобудівний завод. Зустріч зустріччю, однак де-факто: проігнорована думка самого населення України. Адже цілком очевидно, що переважна його більшість зорієнтована на європейський вектор розвитку. Нагадаю, що тільки на останніх виборах в 17 областях з 24 виборці віддали перевагу Юлії Тимошенко. Відтак — пріоритет очевидний — інтеграція до Європи, адже вона означає прозору роботу влади та цивілізоване законодавство, яке апріорі неможливо буде щоденно змінювати по забаганках олігархів.

Не менш важливим завданням для нової команди є тотальний контроль над мас-медійним простором та впровадження ідеологічних проектів з метою дискредитації самої думки, що Україна спроможна на самостійність та незалежність.

Всі ці методи та прийоми, що застосовуються, — відомі. Однак очевидним є те, що населення України не тільки прозріває, але вже і починає відчувати на собі, чого варті обіцянки і що насправді відбувається в бюджеті пересічної української родини.

Зрозуміло, що процес відновлення в країні демократичних засад та соціальної справедливості незворотній, які б схеми не налаштовували нинішні господарі країни. Радив би лише окремим з них, що перебувають поки в стані ейфорії, згадати, що «хто сіє вітер, пожне бурю».