Із виступу на засіданні ЦП НРУ 17.04.2010 р.

Наближається 65-річчя Перемоги над нацистською Німеччиною. Хочу нагадати, що Президент РФ Медведєв видав розпорядження, в якому без узгодження з українською владою наказав ЧФ РФ провести в Севастополі військовий парад із залученням зброї та військової техніки на 9 Травня. На минулому засіданні Центрального Проводу ми прийняли заяву, де вимагали від Президента і уряду України відмовити російській стороні в цьому. Але, очевидно, у сьогоднішньої влади інші погляди на це питання, і вони все зробили навпаки. Окрім Севастополя, заплановано паради ЧФ РФ також в Одесі, Керчі та Миколаєві. В той же час, в столичному параді в Києві мають взяти участь 75 військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації. Вкотре влада знехтувала Конституцією і законами, показавши свою антидержавницьку суть. Були грубо порушені статті 7 і 8 Закону «Про порядок допуску та умови перебування збройних сил інших держав на території України», а саме: не проведена законна процедура, яка передбачає, що МЗС разом з Міноборони мають внести відповідну пропозицію до РНБО, яка має розглянути це питання. Опісля Президент має прийняти рішення про допуск військ іноземної держави на територію України, яке підлягає обов'язковому схваленню Верховною Радою. Цих обов'язкових дій не було здійснено. Саме тому мною було підняте це питання на засіданні Опозиційного уряду і зроблене відповідне депутатське звернення до Міністерства оборони. Інший аспект цієї справи — моральний. Чому РФ на власний парад запросила військовослужбовців з країн-членів НАТО, які належали до антигітлерівської коаліції, а українські керманичі — тільки військових РФ. Де елементарний паритет? Така вибірковість владної верхівки України — аморальна. І нарешті — Друга світова війна для України стала невиправною трагедією, адже замість нацистського окупаційного режиму, наша держава була окупована комуністичним, злочинним, тоталітарним режимом. Тому замість пишних незрозумілих для Української держави святкувань на кістках наших батьків і дідів, варто було б схилити голови перед пам'яттю мільйонів невинно убієнних українців, які стали жертвами двох тоталітарних режимів.