Катинська трагедія продовжує збирати свої жертви. Через 70 років, направляючись на вшанування жертв сталінських розстрілів — польських офіцерів, — у Катині загинула політична еліта Польщі разом із президентом Лехом Качинським та його дружиною.

Літак радянського виробництва ТУ-134М, на якому вони летіли, зазнав катастрофи, недотягнувши до аеродрому кількасот метрів. На його борту перебувало 96 осіб: 8 членів екіпажу та 88 осіб польської делегації. Рішення вшанувати жертв Катині на місці трагедії Лех Качинський прийняв після того, як прем'єр Польщі Дональд Туск на запрошення Володимира Путіна взяв участь у траурних заходах, присвячених «Катинському розстрілу». Він вважав, що президент є найважливішим представником Речі Посполитої, і тому заявив: «Я теж там буду, гадаю, візу отримаю». Сказано це було у зв'язку з непростими стосунками польського президента із нинішнім керівництвом Росії, бо навіть під час цих скорботних заходів не планувалося участі офіційних осіб Кремля. У своїй невиголошеній промові Лех Качинський висловив ставлення поляків, і не тільки, до цієї трагедії: «У квітні 1940 року було убито понад 21 тисячу польських ув'язнених з таборів і тюрем НКВС. Цей акт геноциду був здійснений з волі Сталіна, за наказом вищої радянської влади. Жахливою кульмінацією союзу Третього рейху і СРСР, пакту Молотова-Ріббентропа і нападу на Польщу 17 вересня 1939 став Катинський злочин. Не тільки в лісах Катині, але також у Твері, Харкові, в інших відомих і ще невідомих місцях страт були вбиті громадяни Другої Польської Республіки — люди, що складали основу нашої державності, непохитні в своїй службі вітчизні. Водночас родини вбитих і тисячі жителів довоєнних Креси були вислані вглиб Радянського Союзу, їх невимовними муками відзначений там шлях польської Голгофи Сходу.» В Катинському лісі було зухвало розстріляно сталінськими катами більше 4-х тисяч польських військовополонених, в інших таборах — більше 17 тисяч польських офіцерів. Багато з них були українцями, бо, як відомо, до 1939 року Західна Україна була у складі Польщі. На справах про їх розстріли стоять підписи Сталіна, визнаного злочинцем судом України за організацію Голодомору в Україні. Однак, незважаючи на це, в Запоріжжі комуністи планують поставити йому пам'ятник, у Луганську вивісити його бігборди. І поки що українська влада мовчить, не знаходить мужності дати належну оцінку цим діям, чи робить вигляд, що нічого не відбувається, бо в її рядах, «мабуть», зовсім відсутні ті, хто здатні оцінювати історію так, як Лех Качинський. Президент Польщі послідовно проводив незалежну польську політику стосовно Росії, і щоб зрушити з мертвої точки стосунки з Москвою, вимагав розв'язання Катинської проблеми, зміни оцінки підсумків Другої світової війни, вирішення проблеми будівництва балтійського газопроводу. Він був незручним політиком, особливо для Росії. Багато його заяв і дій були дратівливими для московського керівництва, хоч позицію Польщі в Євросоюзі захищав не менш послідовно. Лех Качинський так оцінював вторгнення Радянської Армії на польську територію в 1939 році: «В цей день Польща отримала удар ножем у спину, і цей удар був нанесений більшовицькою Росією». Він за роки свого президентства лише раз відвідував Росію і то, коли в Катині вшанував жертв сталінських розстрілів. Лех Качинський — це велика втрата для України, бо він був великим другом нашої країни, залишаючись патріотом Польщі. Він докладав багато зусиль, щоб допомогти інтегруватись Україні в європейські структури, послідовно виступаючи адвокатом нашої країни. За його керівництва виросла ціла низка політиків, які послідовно підтримували Україну в євроінституціях. За президентства Леха Качинського було розв'язано багато непростих проблем, пов'язаних з історією українсько-польських стосунків. Він дуже багато робив для того, щоб об'єднати колишні республіки у демократичному поступі і послідовно виступав за зміцнення цього союзу. Так, під час російсько-грузинської війни в серпні 2008 року Качинський відкрито заявив про підтримку Грузії і разом з президентами України Віктором Ющенком, Литви Валдасом Адамкусом, Естонії Тоомасом Ільвесом і Латвії Валдісом Затлерсом відвідав столицю Грузії Тбілісі. Він послідовно домагався приєднання України до НАТО, тому з Адамкусом підписав спільну декларацію про прохання щодо прийняття нашої країни і Грузії в альянс. Однак у старій Європі не всі хотіли цього. Бо, висловлюючись з приводу російсько-української газової війни зими 2009 року, Лех Качиньський сказав неприємні речі в бік найвпливовіших політиків Європи, що вони, не ставши на бік українців, підтвердили ще одне правило: будь-яка країна, залучена в суперечку з Росією, не може розраховувати на ефективну допомогу. Він був незручним для політиків старої Європи, послідовно відстоюючи інтереси Польщі, намагаючись відродити вплив Польщі як регіональної держави, національної і демократичної, здатної протиставити ці цінності нахрапистій експансії «нафтогазових» імперців. Катастрофа під Смоленськом змінить не тільки розклади в польській політиці, вона буде мати неабиякий вплив на розвиток стосунків не тільки по Балто-Чорноморській дузі Грузія-Україна-країни Балтії-Польща, але в країнах Центральної Європи. Мабуть, в Європі з трагічною загибеллю Президента Польщі Леха Качинського завершився етап «романтизму», за висловом одиного із польських публіцистів, із вірою в ідеали, у свої переконання; вірою в Україну. В нашій країні цей етап завершився набагато раніше, коли на дорозі під Борисполем в автокатастрофі загинув В 'ячеслав Чорновіл, один із романтиків розбудови української державності, і нині змушені повертатись до постулатів часів здобуття Україною незалежності.