Відомо, яка реакція виникла у імперських прихильників після того, як Степану Бандері було присвоєно звання Героя України. Та коли вони приголомшені цим через його «злодіяння», то зустрічають відсіч. І все ж таки залишаються упертими. Ретельно вишукують підступне для нападу місце. І от.., здавалося, знайшли. Можна сміливо й рішуче йти в наступ.

У газеті «Столичные новости» № 9 за 2-8 березня ц.р. була надрукована стаття Валентина Ковальського «Герои Украины — Герои Ющенко». Автор статті пише: «С юридической точки зрения у новоизбранного президента есть все основания, чтобы лишить Бандеру геройского звания. Уже сам факт награждения бывшего идеолога украинского национализма противоречит Закону «О государственных наградах Украины». Ведь в его статье 6 чётко сказано: «Звание Герой Украины присваивается гражданам Украины за совершение выдающегося геройского поступка или выдающегося трудового достижения». А Степан Андреевич, как известно, прожил вторую часть своей жизни (1941-1959) в Германии. Кроме того, непонятно, за совершение какого именно геройского поступка его наградили». Остання фраза витягу із статті не потребує коментарів, оскільки постать Бандери, на жаль, і досі залишається яблуком розбрату українців. А от щодо життя у Німеччині, то слід згадати, яким чином Степан Андрійович там опинився. Не може бути, щоб автор статті не знав, що першим місцем проживання у цій країні був концтабір Заксенхаузен. Слід згадати й про те, що Сташинський, вбиваючи Бандеру, виконував наказ генерального секретаря ЦК КПРС Хрущова. А перед цим були агенти МДБ: Мороз, Стельмащук, Леман, Легуда, Лібгольц, Горбатюк, Вінцик, котрих теж готували до цієї справи, але замахи не вдавалися. Вбивством Бандери Кремль намагався загасити вогонь нескореності в Україні. І само по собі зрозуміло, якщо б за часів життя Степана Андрійовича Україна б стала тією, про яку він мріяв — незалежною державою — звичайно, він би повернувся на рідну землю. І, звичайно, якщо вдаватися в такі подробиці, що за документами Бандера не був громадянином України (а тоді такого громадянства не було, бо вона не була державою), то це — бюрократизм. Також В. Ковальський посилається на пункт 7 «Статуту Звання Героя України», де сказано, що це звання «не надається за заслуги, які мали місце у минулому і не пов'язані зі становленням та розвитком незалежної держави». І от 24 березня цього року Донецький окружний суд буде вирішувати питання про визнання незаконним та відміну ющенківського наказу № 46/2010 про надання Степану Бандері посмертного звання «Герой України». Але якщо бути таким бюрократичним, то можна й підняти питання про скасування звання Героя Радянського Союзу як живим, так і мертвим. Адже назва держави, якої вже майже два десятиліття не існує, не відповідає дійсності. Бо під словом «Союз» замаскувалася імперія. Крім того, не всі отримали це звання за подвиги. Чимало «героїв» отримали це звання завдяки високим посадам. Наприклад, ще за часів життя Брежнєва було добре відомо народу, що ці звання він сам собі присвоював. А нині не важко зрозуміти, що 24 березня 2010 року буде днем чергового наступу п'ятої колони на незалежну Україну. Поки що залишається чекати наслідків.