Із Намиву, з лоджії мого десятого поверху, напруживши уяву, їх не так і важко розгледіти: ось пройшли вулицями Кутузова і Володарського, ось звернули на косеньку паркову доріжку... із правої руки зостався адмінбудинок, пам`ятник Леніну, затим — колишній райком і ось вона, головна споруда — двоповерхівка редакції газети і друкарні. І лише в коридорі першого поверху їх путь на якусь хвильку розділяється: Йосип Антонович прямує до дверей з табличкою «Директор», а Тамара Іванівна сідає за столик у кабінеті економіста.

Удвох, тільки удвох і саме цим шляхом — скільки пройдено за десять літ, за двадцять, за тридцять?.. Фактично все трудове життя Іванських збігло в Очакові. Що там до Очакова? Студентська любов у Львові, скромне весілля, кілька років роботи у Прибалтиці та на Херсонщині, а затим — місто на Чорному морі. Із тих 60?х минулого століття й до початку нинішнього Йосип Антонович Іванський — незмінний очільник Очаківської друкарні. Тут же, разом з ним, повсякдень Тамара Іванівна.

Звісно, мають якусь правоту люди, тверді, мов камінь, у своєму переконанні: дурне то діло — з дружиною (чоловіком) на одну роботу ходить. Таких не просто багато, їх, мабуть, більшість. Тоді Іванські — виняток. Приємний, вдалий виняток. Тут, як на мене, багато чого переплелося: і обопільна небайдужість до роботи, і постійне фахове самовдосконалення, і лад у сім`ї, і, звичайно, незгаслі взаємні почуття. Як проблеми, то на двох же легше? А як радість — чи бездоганно віддрукована газета, чи перемога в обласному змаганні, чи загальноукраїнські і всесоюзні перехідні Червоні прапори — хіба вона не на двох? А врочисті слова, мовлені при сотнях людей на святковому стадіоні: «Рішенням виконкому міськради звання почесного громадянина Очакова присвоюється директору районної друкарні Іванському Йосипу Антоновичу», — хіба звання одного Антоновича, хіба то й не Тамари Іванівни звання?

Діти зростали, як квіти. Плекані, дбайливо доглянуті, за повсякденної батьківської уваги — розумні, красиві, на радість що тату й мамі, що людям. Абсолютно безжальний, сліпий випадок страшенно незаслужено став на шляху Лариси, і молода жінка на цім світі залишила самих-самісіньких батьків, брата, сина. Горе Тамари й Антоновича безмежне, невичерпне, втрата — невідворотна до скону, до останніх миттєвостей буття, і мені здається, що син Андрій, уже міцно ставши на ноги (у свої неповні сорок обіймає в Одесі високу державну посаду, торік захистив докторську дисертацію, заслужений юрист України), денно й нощно піклуючись про батьків, віддає їм тепло душі не тільки з синівського обов'язку, а й прагнучи бодай сотою часткою замінити свою сестру. Та й онук Юрась, без п'яти хвилин, дипломований юрист, долаючи обов'язкові в юності проблеми, рівняє свої вчинки по покійній мамі, по дідусю й бабуні, по дядькові Андрію.

Не так давно, полишивши друкарню, Антонович і Тамара перебралися поближче під синове крило в Одесу. Але Очаків — і місто, і люди, і квартира, і дачка — з ними й посьогодні, і, схоже, назавжди. Навіть зустріч 50?ліття подружнього життя — не в блискучій Одесі, а в тихому Очакові. Хоча, звісно, головна суть не в тому, де святкувать. Головне — на вірній, чистій дорозі, одній на двох.

P.S. Уже дописував останній рядок, як подзвонив Дмитро Кремінь. Втішивши прихворілого поета тим, що не один він переймається фіаско «Шахтаря» у Лізі Європи, що і мій онук Мишко аж плакав після фінального свистка, сказав Митрові, ради чого сиджу за ранковим столом — сную думки з приводу ювілейної дати сім`ї Іванських. За кілька хвилин — повторний дзвінок лауреата Шевченківської премії: «Може, додаси й моїх пару слів? Я ж їх добре знаю...»

***

- А починали Йосип і Тамара,

Як синій обрій і рожева хмара.

Літа були красиві й молоді,

Як сонце в небі — човен на воді.

О, досі не забули тротуари

Ходу красиву Йосипа й Тамари!

І так вони прийшли до інших свят:

У них тепер — сімейні п`ятдесят.

Подружжя у святковій заметілі,

Гуляємо на золотім весіллі,

Вчимось у вас любов`ю дорожити,

Дай, Боже, вам і до 100 літ дожити.

Красиві, сині горне море хвилі

- Гульнем на діамантовім весіллі!

Дмитро КРЕМІНЬ