Новорічні та Різдвяні свята в Україні просякнуті енергією президентських виборів.

Майбутньому Президентові, хто б він чи вона не були, уже зараз табір супротивників закидає повний набір злих задумів від зради національних інтересів до особистої аморальності. Але при цьому, яким би не був результат виборів, є кілька нових обставин, які урівнюють усіх кандидатів перед лицем сили, яка вище за усі інтереси нової влади. Навіть у разі, якщо устремління новообраного Президента повністю суперечать цій силі та роблять їй відкритий виклик. Навіть і тоді ця сила зробить приреченою саму владу. Українське суспільство протягом останнього десятиріччя уже не раз проявляло деякі властивості, з якими майбутньому Президентові доведеться рахуватися. Більше, ніж нескореність Свого часу, однозначну і одностайну заявку Україна як нація продемонструвала під час конфлікту навколо острова Тузла. Як це не дивно, навіть постійно ворогуючі між собою владний і опозиційний табори чи не єдиним голосом висловили протест Росії , і суспільство об'єдналося. Цей рідкісний прояв був потужною заявкою, яка потім у 2004 році під час попередніх президентських виборів вилилася чи не у всенародний фронт за оновлення суспільства. Майбутній Президент уже зараз не може не усвідомлювати, що в народі живе це потенційне вогнище. Воно може спалахнути як реакція на дорогі суспільству святині. Обраний незабаром Президент уже зараз знає вибуховонебезпечні в українському суспільстві речі. Владні еліти, скажімо, добре знають, до чого можуть призвести спроби розхитати статус української мови, як єдиної державної. Саме тому уже не раз в недалекому минулому деякі лідери, які обстоюють ідею «прищеплення» української мови з російською, відступали від неї, побоюючись неконтрольованих протестів у суспільстві. Ще один новий аспект придбаної спадщини перейде до новообраного Президента як новорічний подарунок. Україна втратила страх перед можливим загостренням відносин із Росією. Конфлікту з Москвою уже не бояться ані ліві, ані праві. Політичний Київ уже звик не приховувати свою незгоду в стратегічних питаннях перед російським керівництвом. Саме тому будь-які можливі загравання з Росією за рахунок інтересів України вже не сприйматимуться українським суспільством як єдиний шлях виживання». Саме в цьому контексті виглядатиме одне із найскладніших випробувань українського керівництва, пов'язане з виведенням російського Чорноморського флоту з Криму. Спроби переглянути цей план під тиском Москви не викликають підтримки у суспільства уже нині. Нема жодних підстав вважати, що майбутній Президент ризикне міняти це рішення, виписане в Конституції України. Кінець старій владі Можливо, вперше в історії України майбутній Президент розпочне свої функції, не маючи в руках репресивного апарату на зразок радянського КГБ. Служба безпеки України повністю втратила ознаки радянськості в сенсі контролю над суспільством. Уже одна втрата такого караючого меча повністю змінює характер самої влади. Долати суспільство силою відтепер уже абсолютно марна справа і майбутньому Президентові доведеться шукати інші механізми впливу. Найгірше, що можна очікувати від нової влади — це гальмування змін, однак суспільство сьогодні вже не буде довго терпіти. Ця нетерплячість стала новою ознакою часу, і Президент ризикує наразитися на відчутний голос протесту несподівано скоро після обрання. Обіцянкам уже мало вірять. Затикання дірок і авральні методи мало чого дають рухові вперед. Гризня політичних еліт руйнує останні надії на поліпшення. Куди більш ефективними можуть бути талановиті задуми, нестандартні рішення і при цьому абсолютно відкриті карти влади перед народом. Так що, в принципі, майбутній Президент має лише один єдиний шанс на виграш — не зрадити своєму шансові.