…Втрапити до кабінету заступника голови Одеської облради було місією майже нездійсненною: одні відвідувачі змінювали інших, за нагальними питаннями поставали ще нагальніші, тож у напруженому графіку посадовця не залишалося й шпаринки для нашого інтерв’ю. Але днем раніше шанси були б, либонь, ще меншими. Бо у день нашої зустрічі в Юрія Дімчогло був перший день офіційної відпустки. Я припустив, що така висока його витребуваність пов’язана з тим, що після нещодавньої кадрової революції, він залишився єдиним серед керівників облради, хто перебуває на посаді від початку каденції, з 2015 року. Нагадаю, на позачерговій сесії 21 серпня Одеська облрада обрала собі нового керівника – Сергія Паращенка. Він змінив на цій посаді Анатолія Урбанського, котрий пішов працювати у парламент. Одночасно було обрано й першого заступника голови облради. Ним став Вадим Шкарівський. Тож перше, що вирішив з’ясувати, щойно наше інтерв’ю з Юрієм Дімчогло таки розпочалося, то це чи почуває себе мій співрозмовник своєрідною поєднувальною ланкою між новим і попереднім керівництвом, фахівцем, котрий краще за колег перебуває у курсі поточних справ і має найбільший досвід роботи саме у керівництві обласної ради?

– Я б не сказав, що моїм колегам бракує досвіду. Новий голова облради, Сергій Володимирович Паращенко, зовсім недавно працював першим заступником голови облдержадміністрації, Вадим Миколайович Шкарівський також має досвід роботи в апараті облдержадміністрації та обласної ради. Досвід адміністративної роботи я в усіх. Просто справді, залишились деякі справи, розпочаті попереднім керівництвом, і їх треба належним чином завершити. Через те, що тут якраз і треба забезпечити чітке наступництво, я й виявився зараз таким витребуваним.

– Під час позачергових «кадрових» сесій на порядку денному було повне перезавантаження керівництва обласної ради. Яким чином, на відміну від Вашого колеги Олега Радковського, першого заступника голови, Вам все вдалося залишитися при посаді? Ви були більш компромісною фігурою?

– Я не знаю, чому так сталося. Вважаю, Що Олег Володимирович також досвідчений управлінець, котрий користувався популярністю і повагою депутатського корпусу. І там буквально трьох голосів не вистачило…

– Тоді у сесійній залі вирували неабиякі пристрасті, і пролунало кілька фраз, які згодом облетіли чи не всі місцеві видання. Ваша звучала так: «Я говорю по-російські, а пику битиму по-гагаузькі». Кому вона була адресована і з якої причини?

– То був наш колега. Він потім, після сесії, сказав, що погарячкував. Сесія і справді була дуже емоційною, і, на мій погляд, як депутата двох скликань, трішки ганебною. На моє переконання, сесії такими не мають бути і слід докласти максимум зусиль, щоб такого більше в сесійній залі не повторилося. Щось схоже було у 2013-2014 роках, але тоді в країні ламалася система, гинули люди на Майдані, політична ситуація диктувала свої закони. Тут теж була політика, але політика зовсім іншого штибу. Тут була спроба за спиною частини депутатського корпусу, з грубими порушеннями протягти зміни у керівництві облради. Такі питання слід узгоджувати з усіма фракціями, причому – зарані, за кілька днів, а не в останню ніч. Не так, щоб увечері всі отримали один порядок денний, а о 8 ранку він вже був зовсім іншим. Такого бардака і сваволі не повинно бути – коли одні вирішили змінити повністю порядок денний та керівництво облради, а інші, з огляду на це, взялися блокувати роботу і ламати трибуну. І те, й інше – неправильно.

– Відтоді пройшло ще дві сесії, і після третьої, коли позиції конкурентів дещо притерлися, Ви все ж констатували, що в місцевому самоврядуванні щось не до ладу. Зауважили й причину – недалекі вже вибори…

– Сьогодні в країні справді відбулася зміна політичних еліт і політичних напрямків. Є новий президент, перезавантажена Верховна Рада, і вже як завершальний момент – новий уряд. Але на місцевому, локальному рівні у нас ще старі політичні сили і старе мислення. Послабили свої позиції політичні сили, які раніше домінували – Народний фронт, приміром. Трішки слабшою стала Батьківщина, серйозно втратила БПП – Європейська солідарність. І тому має бути пер завантаження. Зрозуміло, що до виборів – ще рік. Ще важко сказати напевне, яке там рішення ухвалить нова Верховна Рада стосовно місцевих виборів. З одного боку нікому не хочеться підганяти події – бо тут і кошти додаткові потрібні, та й нові політичні сили ще не встоялися, не окріпли – їм трішки не до місцевих виборів. Але я певен, що неодмінно слід під сучасну політичну кон’юнктуру змінювати й місцеві ради. Інакше буде конфлікт. Як то мовиться, старі сили не хочуть, а нові поки що не можуть.

– Тож Ваш прогноз: позачергові місцеві вибори будуть чи ні?

– Принаймні цього року – в Україні можливі вибори тільки в міські ради або деяких міських голів таких міст, як, наприклад, – Київ, Одеса, Дніпро. Інші місцеві виборі будуть чи у свій час (жовтень 2020 – прим. ред.), чи не раніше весни. Виходячи із заяв домінуючих нині партій, я вважаю, що вони все ж мають намір якось довести до логічного завершення реформу місцевого самоврядування. Якщо ви помітили процес децентралізації якоюсь мірою завис на 2-3 місяці. Про нього нічого не кажуть. Бо немає визначеності, яким шляхом далі рухатися. Є заяви, що слід на першому етапі ліквідувати райдержадміністрації, а повноваження передати ОТГ і райрадам. Не все зрозуміло й з укрупненням. Попередній уряд мав намір залишити у країні 100 районів замість нинішніх 350. Слуга народу каже, що 100 – це замало, і як скорочувати то в 2 рази, а не в чотири. Я сподіваюся, що вже найближчого місяця новий уряд, передусім – міністерство регіонального розвитку, визначаться яким шляхом вони думають завершити реформи. Я вважаю, що це слід зробити у два етапи.

Перше — передати повноваження райдержадміністрацій райрадам і ОТГ. Сьогодні фактичні повноваження ОТГ дуже схожі до тих, які мають райради та міста обласного підпорядкування. Єдина проблема – тільки з великими районами, де мешкає по 70-100 тис. громадян. Там доведеться робити 2 чи 3 ОТГ. Там, де дрібні райони, на 10-20-30 тис. мешканців, там можна створювати 1 ОТГ в межах району, і проблем не буде. Сьогодні такі громади, що об’єднують часом 8-10-15 сіл, працюють без райдержадміністрацій. Тобто, обходитися без цих адміністрацій – можна. І така політика була б правильною. Отже, перший етап – передати повноваження райдержадміністрацій ОТГ і райрадам. Другий – провести укрупнення районів в Україні на основі цих вже розділених ОТГ і райрад. Тоді можна буде створити хай не сто, але 200 – 250 районів. Відповідно у нас в області було б не 4 райони (як планував попередній уряд) а 8-10 (замість нинішніх 25-ти – прим. ред.). А це вже нормально. І тоді вже можна було б проводити місцеві вибори на підставі нового закону. Встигнуть його швидко зробити – вибори можна буде провести навесні. Не встигнуть – вибори краще залишити на осінь.

– Як ми знаємо, децентралізація найбільше пробуксовує в тих районах, де розташований і Ваш виборчий округ. Як депутат, котрий працює, в тім числі, і на своєму окрузі, чи Ви ведете якусь роботу, щоб цей процес там відбувався з максимальною користю для людей?

– Хочу підкреслити, що багато хто плутає такі речі як «децентралізація» і «об’єднання громад». Децентралізація – це передача владних і бюджетних повноважень на місця. Але це не означає, що така передача має проходити саме шляхом об’єднання в ОТГ. Ці речі взаємопов’язані, але це не одне й теж саме.

– Чи не вносить корективи у вирішення цих та інших організаційних питань як нещодавнє переформатування керівництва облради, так і очікувані вибори. Чи не доводиться ставити на паузу якісь конкретні господарчі питання, зокрема пов’язані з розвитком транспортної мережі, яким Ви опікуєтеся?

– Ні зволікати ми не збираємося. Щодо автошляхів, то є певна пробуксовка, пов’язана з тим що досі не вирішене питання з керівником облдержадміністрації, а за законом ці функції покладені саме на нього: розподіл дорожнього фонду, отримання субвенції з центрального бюджету на ремонт доріг державного та місцевого значення. Коли б ці повноваження, особливо – стосовно місцевих доріг, належали обласній раді, то процес пішов би жвавіше. Але, на жаль, законодавство передбачає, що дорожнім фондом місцевого значення опікуються очільники обласних та районних держадміністрацій.

– На коли призначений новий термін початку роботи поромної переправи Орлівка – Ісакча?

– З українського боку все готове. Ми чекаємо на румунську сторону.

– Чи є перспективи в Ізма­їльського аеропорту?

– З огляду на стабільне зростання пасажиропотоку в авіасполученні усіх аеропортів країни, ми маємо відкрити Ізмаїльський аеропорт – він стратегічно важливий для Бессарабії, в ньому зацікавлена і прикордонна служба, і рятівники. Ізмаїльський аеропорт працював до 2010 року, він не був збитковим і навіть отримав статус міжнародного. Ми не повинні втратити цей шанс.

Зараз ми проводимо експертизу, щоб відновити льотний сертифікат аеропорту. Наприкінці вересня маємо отримати висновок. Там буде й приблизна вартість сертифікації. Це буде сума, яку обласний бюджет явно не потягне. Ми зараз йдемо за прикладом Миколаївського аеропорту, котрий також є комунальним підприємством обласної ради. Їм вдалося залучити близько 100 млн грн з дорожнього фонду і центрального бюджету. Ми хочемо піти таким же шляхом. Адже аеропорт потрібен не тільки для регіону, але й для країни в цілому. Зі свого боку обласний бюджет готовий взяти участь у спів фінансуванні на рівні 10-20% від очікуваної суми.

– На самому початку цієї каденції, вашу партію «Наш край» часом звинувачували в сепаратизмі. Можна сказати, що сьогодні це питання закрите повністю, як по вашій політ силі, так і по сепаратизму в Бессарабії загалом.

– Звісно. Власне, вже кілька років подібних закидів ми не спостерігаємо. Час довів, що це були безпідставні вигадки.

– Портрет Тараса Шевченка у Вашому кабінеті – це випадково?

- Ні. Це подарунок мого друга з Києва. Його прізвище – також Шевченко. Але тут не варто все зводити лише до цього збігу.

Я ніколи не вивішую портрети президентів. А до Кобзаря, гадаю, не можна ставитися інакше, як з величезною повагою. І коли вже чийсь портрет має бути в моєму кабінеті – то саме його.

Досьє «ОВ»

Юрій Дімчогло, заступник голови Одеської обласної ради

Український політик гагаузького походження, депутат Одеської обласної ради VI і VII скликань, голова асоціації гагаузських товариств України, секретар депутатської групи міжпарламентських зв’язків Верховної Ради України з Парламентом Турецької Республіки 6-го скликання.

Народився 19 серпня 1973 року у селі Томай Чадир-Лунгського району Молдовської РСР. 1990 року закінчив Томайську середню школу. Першу вищу освіту отримав в Комратському державному університеті (Республіка Молдова) за спеціальністю «правознавство».

З 1998 року працював у фірмах, пов`язаних із лісовою промисловістю.

У 2008 році закінчив Одеську національну юридичну академію за спеціальністю «Правознавство», кваліфікація – магістр права.

З 2013 року до обрання на посаду заступника голови обласної ради очолював товариство з обмеженою відповідальністю «Поромний комплекс Орлівка».

В жовтні 2015 року обраний депутатом Одеської обласної ради, член фракції «Наш край». 12 листопада 2015 року став заступником голови Одеської облради. Нагороджений орденом «За заслуги « третього ступеню. Є співавтором книги «Історія гагаузів України».

Одружений, має двох дітей.