Майор Володимир Руденко, заступник військового комісара Ширяївського райвійськкомату, начальник відділення комплектування, нещодавно повернувся із зони АТО. Там він виконував обов’язки офіцера прес-служби 28-ої окремої механізованої бригади. У свій час Володимир Васильович з відзнакою закінчив факультет військової журналістики Львівського вищого військового училища. Проходив службу в редакції газети «Слава і честь» Одеського військового округу (нині це оперативне командування «Південь»). Тож, будучи призначеним офіцером прес-служби 28-ої окремої механізованої бригади на час проходження військовою частиною бойового злагодження та участі в АТО, офіцер виконував саме обов’язки військового журналіста.

Ми попросили його розповісти про час, проведений у бригаді, найяскравіші події, які йому запам’яталися, поділитися враженнями про те, як живеться та воюється військовим у зоні проведення АТО.

- Володимире, Ви один з тих сотень наших земляків, яких було мобілізовано ще на початку українсько-російського протистояння, і один з тих небагатьох, хто ще й досі перебуває у лавах Збройних Сил України. Звільнено в запас останніх мобілізованих, а Ви ще й досі проходите службу. Що Вас спонукає це робити?

- Мене було мобілізовано у числі перших в районі ще у березні 2014 року. Пізніше я уклав контракт на продовження служби до закінчення особливого періоду. Адже війна проти російського агресора на сході України не припинилася ні після звільнення у запас тих, хто зразу ж став на захист держави, ні після шести хвиль часткової мобілізації, ні зараз, коли Українська армія вже стала (за винятком військовослужбовців строкової служби) контрактною. Тому мені, офіцеру Збройних Сил, просто совість не дозволяє скласти зброю і сказати: «Я своє відслужив і тепер нехай мою країну захищає хтось інший…»

З найперших днів протистояння на Сході країни мене було призначено на посаду заступника військового комісара. Під керівництвом військкома району Батира Малікова, якому вдалося зібрати досить ефективну команду в районному військовому комісаріаті, ми постаралися на належному рівні провести всі шість хвиль часткової мобілізації, вчасно відбирати і направляти до військ строковиків, мобілізованих та контрактників, виконувати всі ті завдання, які було на нас покладено.

Солдати, офіцери і держслужбовці нашого невеликого військового колективу старалися і стараються сумлінно виконувати покладені на них обов’язки. Але, за рішенням командування, кожен із військовослужбовців, військових комісаріатів має пройти визначені терміни служби у бойових частинах Збройних Сил України, які беруть участь у проведенні АТО. Це робиться для набуття персонального бойового досвіду, що має покращити ефективність відбору кандидатів для проходження військової служби за контрактом у нашій армії. Влітку минулого року мене, у числі інших, було відряджено до бойової військової частини, яка саме проходила бойове злагодження на одному з полігонів Львівської області.

Після доукомплектування у складі підрозділів та загалом цілої бригади нас передислокували до іншого полігону, а вже звідти — безпосередньо у зону проведення АТО.

- Як почалися Ваші бойові будні на буремному Донбасі?

- Заняття позицій нашими підрозділами та відхід з них бригади, що ми її замінювали на ротації, відбувалося досить жорстко, під систематичними обстрілами артилерії противника. Але бригаді при цьому вдалося зберегти неушкодженими всіх людей. Щоправда, та попередня бригада, що відходила, зазнала втрат, були поранені й загиблий.

Збереженню наших солдат допоміг один з обманних маневрів. Зокрема, ми записали гуркіт моторів важкої техніки і через гучномовці направляли цей запис гуркоту у сторону противника на вказані нам розвідкою місця. І потім раптово змінювали своє місцеперебування, вводячи бойовиків в оману. По цих місцях ворог гатив своєю важкою артилерією, побоюючись прориву наших механізованих колон на свої позиції. І в цей час наші підрозділи більш-менш безпечно змогли провести заміну попередників на бойових позиціях.

- Який характер носила ця війна під час Вашого перебування в зоні АТО?

- Війна була і залишається позиційною та окопною, коли супротивники постійно зміцнюють свої позиції і в той же час намагаються не дозволити це зробити супротивній стороні. При цьому використовується велика кількість безпілотників, дронів, сучасних засобів ведення розвідки та спостереження за противником.

Ворог постійно намагався діяти за допомогою диверсійно-розвідувальних груп, які регулярно проникали між нашими взводними опорними пунктами. Постійними вогневими провокаціями з крупнокаліберної та стрілецької зброї путінські найманці прагнули визначити лінію нашої оборони. Відрадно, що українські підрозділи завжди давали адекватну вогневу відповідь. Так, за певними даними, втрат ворога у живій силі та техніці було на порядок більше, ніж у нас.

- Розкажіть, будь ласка, про Вашу безпосередню роботу, як офіцера прес-служби?

- Суспільство заслуговує на те, щоб мати про війну об’єктивну та неупереджену інформацію. Отож, до передових підрозділів найбільше мали бажання потрапити представники мас-медіа. Мені доводилося супроводжувати колег-журналістів, виконуючи бойове розпорядження командира бригади. Перебував при цьому у засобах захисту: шоломі, бронежилеті, зі зброєю в руках. І я намагався відшукувати для колег цікавих героїв для створення знакових матеріалів про реальний хід українсько-російського протистояння у смузі відповідальності моєї військової частини. Так, на одному із взводних опорних пунктів «Еверест», що дислокувався на териконах поблизу окупованого ворогом Докучаєвська, українські військовослужбовці підняли аж два прапори: український національний та кримсько-татарський, символізуючи цим самим, що, воюючи на Донбасі, ми не забуваємо і про окупований ворогом Крим, який нам ще доведеться звільняти. Більше того, офіцер, що підняв ці прапори, сам за національністю татарин, великий патріот України, уродженець Криму.

Скажу відверто, що колеги були вдячні, коли спільними зусиллями вдавалося підготувати цікавий сюжет. Адже серед героїв їх матеріалів були справді непересічні та цікаві люди. Серед них і громадянин Ізраїлю, який приїхав боронити від окупантів свою матір, жительку Одеси. Тут воює і син іракського генерала, колишній студент одного з Харківських вишів. Є й чимало наших побратимів-грузинів, які мріють відновити цілісність і своєї держави Грузії. Серед персонажів творчого доробку колег-медійників було чимало й військовослужбовців, чиї сім’ї і досі перебувають на окупованих територіях. Я особисто намагався робити чимало портретних знімків тих солдатів та офіцерів, з якими довелося служити.

При підготовці як телевізійних, так і газетних матеріалів, ми завжди старалися дотримуватися військової таємниці. Зйомки проводили так, щоб не було топографічної прив’язки до наших позицій. Адже нефахова робота з інформацією з передової замість бажаного ефекту могла завдати великої шкоди.

Ми мусимо протистояти, у тому числі, й тій інформаційній війні, що веде проти нашої держави та суспільства Російська Федерація. Вірю, що наша правда і професіоналізм переможуть всі ці потоки інформаційного бруду, вигадок та фейків, що використовує проти нас ворог.

Окрім журналістики, я виконував і функції офіцера командування бригади. При цьому доводилося бувати й під обстрілами снайперів, і ночувати в окопах. Особливо запам’яталася новорічна ніч, коли по наших позиціях із різної зброї «салютували» сепаратисти. А в цей час у мирному селі, за нашими спинами, нічне небо розквітало салютами мирних громадян.

- Ви у складі бригади повернулися до пункту постійної дислокації, а тепер знову направлені до Ширяївського райвійськкомату для подальшого проходження служби. Які ставите перед собою завдання, Ваші плани та перспективи?

- Передусім, усі ми у військовому комісаріаті переймаємося питаннями приписки юнаків до призовних дільниць, готуємося до весняного призову на строкову службу, підбираємо кандидатів з числа резервістів для проходження учбових зборів… Особливий наголос робимо на відборі та направленні до військ кандидатів на укладання контрактів зі Збройними Силами України. Сподіваюся, що з моїм поверненням цей напрямок роботи пожвавиться.

Всі ми мусимо наполегливо працювати, адже війна ще не скінчилась і Україна потребує захисту. Отож, чекаємо у райвійськкоматі на тих, хто готовий взяти на себе відповідальність за державу і зі зброєю в руках захистити її незалежність.