Це рядок з вірша однієї з учасниць свята української мови, що відбулояся 9 листопада, і він — про мову. Нашу українську, найкращу в світі, ту, що музикою звучить у кожному слові, й саме тому є для нас найкращою.

Для всіх, що зібралися в День української писемності та мови в Українському клубі Одеси, а передовсім — одеські школярі, лавреати конкурсу «Українська мова — мова єднання». І як чудово, що в цьому конкурсі беруть участь учні одеських шкіл, часом навіть подаючи до розгляду свої книжечки, як-от Владислав Єременко з 9-ї гімназії. Чи, наприклад, Лана Степан, котра пише статті, есеї, мріючи стати журналісткою.

Вони прийшли у гарних святкових вишиванках, декотрі — разом зі своїми вчителями.

— У вас прекрасні викладачі, — сказав, звертаючись до дітей, голова журі конкурсу, очільник регіональної організації Національної спілки журналістів України Юрій Работін. — Завдяки їхнім старанням усе й відбувається.

Саме так, завдяки старанням таких учительок, як Інна Мико-лаївна Шумовицька і Надія Іванівна Шипілова, Одеська ЗОШ №106 стала справжнім осередком україн-ства, хоч тут є класи і з російською мовою викладання. А те все, що відбувається, за словами Юрія Работіна, то не лише активна участь у конкурсах, а й перемоги, які здобувають ці діти. І та зацікавленість українською мовою, якою вони пробують творити, якої вони не цураються. Прийде час, і всі в Україні розмовлятимуть українською, а це — лише перші кроки. Так сталося в нашій країні, що вона тривалий час була під Росією, що українську мову забороняли, за неї людей переслідували, навіть відправляли на каторгу, навіть вбивали. Російська мова була панівною. Покоління приходили на зміну одне одному, й українська мова поступово зникала з ужитку. Але не щезла зовсім, бо не може така мова — така багата, прадавня, така прекрасна мова пропасти зовсім. І завжди були ті, хто беріг її, культивував та плекав — попри заборони, долаючи страх. То були, без перебільшення, герої.

— Побутує міф, що Одеса — російськомовне місто, що тільки російська культура цікавить одеситів і що лише Росія має тут коріння, — сказала, вітаючи всіх з Днем української писемності та мови, президент Українського клубу Одеси Наталя Чайчук. — Спростувати цей міф, скасувати його маємо ми з вами, всі разом.

Російськомовне місто, кажуть… Але при цьому всюди наголошується, що воно багатомовне, що тут живуть представники дуже багатьох етносів... То чому ж має далі панувати ро-сійська мова, адже ми живемо в Українській державі, у нас державна мова — українська?!

Сьогодні ті, хто не цурається української мови, хто бачить її красу, пізнає її глибини, хто розмовляє нею скрізь, — такі самі герої. Йдеться, передовсім, про молодь. Для того й задумано цей конкурс, щоби таких молодих людей ставало дедалі більше, щоби вони пишалися своїми відзнаками. Нині не дивина почути на вулиці чи будь-де, як молоді люди спілкуються по-українськи, в живій розмові чи телефоном. І ця тенденція має свою динаміку.

Того святкового дня одеських школярів нагороджували дипломами лавреатів конкурсу, а від Українського клубу Одеси — вручали пам’ятні сувеніри. Перед ними виступали одеські письменники. Лавреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Володимир Рутківський, автор роману «Сторожова застава», за мотивами якого знято однойменний пригодницький фільм, що йде зараз в Одесі, «передав» дітям вітання від героїв українського фольклору Іллі Муромця та його друзів-богатирів, героїв цього фільму. Поет, перекладач Анатолій Глущак з подивом зауважив, що на недавньому зональному фестивалі молодих літераторів він не знайшов жодного юного одесита, а також озвучив пропозицію запровадити в Одесі «Нечердинські читання» — можливо, з номінацією школярів.

Діти читали свої вірші, і ті їхні поетичні спроби звучали як уповні серйозні заявки на подальші літературні успіхи. Отаке було свято української мови, подальший розвиток якої, повнокровне її повсюдне звучання дуже залежать від таких-от нинішніх вже цілком свідомих юних громадян України.